✠ ВІКТОР БЕДЬ: РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ – НАРОДЖЕННЯ НАДІЇ СЕРЕД ТЕМРЯВИ
✠ Віктор Бедь,
єпископ Мукачівський і Карпатський,
керуючий Мукачівсько-Карпатською єпрахією
Православної Церкви України
м. Ужгород
8 вересня 2026 року
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Високодостойні українські воїни-захисники!
Сьогодні Православна Церква молитовно святкує Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії — одне з дванадесятих свят церковного року.
Це свято сповіщає нам про народження Тієї, через Яку у світ прийде Спаситель — Господь наш Ісус Христос. Тому в церковному піснеспіві ми чуємо: «Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній».
Священне Писання не розповідає безпосередньо про обставини народження Діви Марії. Про них нам сповіщає давнє церковне Передання. Праведні Йоаким і Анна довгі роки не мали дітей, але не втратили віри, не озлобилися і не відвернулися від Бога. Їхня молитва була почута, і на схилі літ у них народилася Донька, Якій судилося стати Матір’ю Сина Божого.
У цьому відкривається перший великий духовний зміст сьогоднішнього свята: навіть тоді, коли людині здається, що все втрачено, Божий Промисел продовжує діяти. Там, де людський розум бачить безвихідь, Бог може відкрити новий початок. Там, де тривалий біль намагається знищити надію, віра здатна зберегти людину і привести її до світла.
Різдво Пресвятої Богородиці стало початком здійснення Божого задуму про спасіння людства. Але цей задум здійснювався не через земну могутність, політичне панування чи насильство. Пресвята Діва народилася не в імператорському палаці, не серед розкошів і почестей. Вона прийшла у світ у родині праведних людей, життя яких було сповнене молитви, терпіння, смирення і довіри до Бога.
Саме так Господь ще раз навчає нас: справжня велич людини визначається не владою, багатством, званнями чи зовнішньою славою, а чистотою серця, силою духу, вірністю правді та готовністю служити добру.
Пресвята Богородиця не була пасивною учасницею Божого задуму. Вона свідомо і вільно прийняла покликання, промовивши: «Ось Я, Господня слугиня: нехай зо Мною станеться по слову твоєму!» (Лк. 1:38). У цих словах — не безвольна покірність, а велика духовна мужність. Адже прийняти волю Божу означало для Неї взяти на себе відповідальність, пройти через нерозуміння, небезпеку, біль і, зрештою, стояти біля Хреста Свого розіп’ятого Сина.
Тому образ Богородиці — це не образ слабкості. Це образ сильної духом жінки і Матері, Яка не втекла від страждання, не зрадила любові та залишилася вірною Богові до кінця.
Особливо глибоко ми відчуваємо це нині, коли Україна переживає жорстоку російсько-українську війну. У багатьох українських матерів війна відібрала синів і дочок. Тисячі дружин очікують своїх чоловіків із фронту. Діти моляться за батьків. Родини живуть між надією, тривогою і болем. Чимало наших співвітчизників втратили рідних, домівки, здоров’я та звичне мирне життя.
Сьогодні Пресвята Богородиця особливо близька кожній матері, яка чекає свого сина чи доньку з війни; кожній вдові, яка оплакує загиблого чоловіка; кожній дитині, у якої російські окупанти відібрали батька або матір; кожному пораненому, полоненому, зниклому безвісти й вимушеному переселенцю.
У день Її Різдва ми з особливою вдячністю молимося за українських воїнів-захисників, які, ризикуючи власним життям, захищають свої сім’ї, рідну землю, свободу Українського народу, незалежність нашої держави та майбутнє Української Церкви.
Їхній подвиг є виявом найвищої жертовної любові, про яку сказав Спаситель: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ін. 15:13).
Зі скорботою і вдячністю схиляємо голови перед полеглими Героями України. Вони віддали життя не за чужі землі, не за загарбницькі амбіції й не за поневолення інших народів. Вони загинули, захищаючи свої домівки, свої родини, свою Батьківщину та право Українського народу жити вільно. Їхня жертовність свята у своєму моральному змісті, а пам’ять про них має бути збережена не лише у пам’ятниках і промовах, а й у нашій відповідальності за майбутнє держави.
Водночас ми повинні чесно називати зло злом. Російська агресія не є «братнім конфліктом» чи абстрактним «геополітичним протистоянням». Це загарбницька війна, принесена на нашу землю московським путінським режимом, духовно виправдовувана гундяєвською псевдорелігійною ідеологією «русского міра» та здійснювана російськими окупантами, найманцями й залученими до війни радикальними ісламістськими формуваннями.
Не можна прикривати іменем Бога вбивства, катування, руйнування міст, викрадення дітей та поневолення народів. Христос не благословляє агресію. Євангеліє не виправдовує імперського насильства. Російська Православна Церква, яка освячує загарбницьку війну та закликає до вбивства людей, зраджує Христову правду й перетворюється на служницю земного тирана; так само радикальні ісламісти, виправдовуючи релігією насильство і воєнні злочини, спотворюють і дискредитують іслам, від імені якого намагаються виступати, та використовують релігійні почуття людей для служіння злу.
Проте, протистоячи агресорові, ми самі не повинні ставати подібними до нього. Захищати Батьківщину — не означає поклонятися ненависті. Боротися зі злом — не означає дозволити злу оселитися у власному серці. Ми маємо бути незламними у захисті України, але не втрачати людяності; рішучими перед ворогом, але справедливими; сильними у боротьбі, але вірними правді й Божим заповідям.
Пресвята Богородиця вчить нас, що справжня духовність полягає не в гучних словах, зовнішній показовості чи сліпому фанатизмі. Вона виявляється у щоденній вірності добру, у здатності любити, допомагати, захищати слабшого, підтримувати зневіреного, говорити правду і брати відповідальність за ближніх.
Сьогодні Україні потрібна не лише військова сила. Нам потрібні духовна зрілість, суспільна єдність, чесна державна влада, справедливий закон, відповідальність кожного громадянина та взаємна довіра. Бо державу руйнують не тільки ворожі ракети. Її також послаблюють корупція, неправда, безвідповідальність, внутрішні чвари, байдужість до людського життя і зневага до справедливості.
Різдво Богородиці нагадує нам: велике майбутнє починається з духовного народження людини. Відродження України також повинно починатися в людських серцях — із правди замість обману, служіння замість користолюбства, відповідальності замість байдужості, єдності замість ворожнечі та живої віри замість порожньої обрядовості.
Нехай Пресвята Богородиця покриє Своїм материнським омофором Україну, наших воїнів-захисників і весь Український народ.
Нехай утішить родини полеглих Героїв, зцілить поранених, зміцнить полонених, допоможе повернути зниклих безвісти й вимушено розлучених із рідними.
Нехай Господь дарує Україні справедливий і належно гарантований мир, звільнення від російських окупантів та безпечне майбутнє, у якому наші діти більше не знатимуть жахіть війни.
І нехай народження Пресвятої Богородиці стане для кожного з нас закликом не втрачати віри серед випробувань. Бо темрява, якою б густою вона не була, не може скасувати прихід світла. Зло може завдавати страшних ран, але воно не здатне перемогти народ, який захищає правду, береже людську гідність і з надією покладається на Бога.
Пресвята Богородице, спаси нас і захисти Україну!
Амінь.
