Світ у вирі нових воєн: Південна Азія, Близький Схід і стратегічне випробування Європи
Віктор БЕДЬ, Юліан БЕДЬ
Науково-дослідний інститут стратегічних та політико-правових досліджень
Карпатського університету імені Августина Волошина
м. Ужгород
28 лютого 2026 року
27–28 лютого 2026 року світ фактично увійшов у фазу синхронної військової ескалації одразу в кількох стратегічно важливих регіонах. Загострення між Пакистаном і Афганістаном, а також масштабна військова операція США та Ізраїлю проти Ірану сформували новий виток глобальної напруги, що виходить далеко за межі локальних конфліктів.
Ідеться вже не про поодинокі інциденти чи ситуативні зіткнення, а про вибудовування небезпечного ланцюга взаємопов’язаних військово-міжнародних криз, які охоплюють Південну Азію, Близький Схід, Перську затоку, енергетичні ринки та безпекову архітектуру Європи. Світ дедалі виразніше входить у період багатовекторної воєнної турбулентності.
ФАКТИ
Пакистан — Афганістан
27 лютого Пакистан здійснив серію авіаційних ударів по цілях на території Афганістану. За повідомленнями міжнародних інформаційних агентств, удари були завдані з використанням бойової авіації та безпілотних літальних апаратів по об’єктах у прикордонних провінціях, які, за твердженням Ісламабада, використовувалися бойовими угрупованнями, пов’язаними з пакистанським крилом руху «Талібан» (Tehrik-i-Taliban Pakistan).
Офіційний Пакистан заявив, що ці угруповання:
- здійснювали напади на пакистанські військові пости;
- атакували цивільні об’єкти на території Пакистану;
- використовували афганську територію як базу для підготовки диверсій та терактів.
Таким чином, Ісламабад обґрунтовує свої дії як «превентивну антитерористичну операцію» у відповідь на зростання загроз національній безпеці.
Афганська сторона повідомила про жертви серед цивільного населення та відповіла артилерійськими ударами вздовж кордону. Представники Кабула назвали дії Пакистану порушенням суверенітету, водночас заявивши про готовність до переговорів для недопущення повномасштабної війни.
Офіційні особи Пакистану охарактеризували ситуацію як перехід до відкритої фази військового протистояння, що свідчить про серйозність намірів обох сторін.
США та Ізраїль — Іран
28 лютого розпочалася масштабна військова операція США та Ізраїлю проти стратегічних об’єктів на території Ірану. За повідомленнями західних медіа, удари були завдані з використанням крилатих ракет повітряного базування, бойової авіації та високоточної зброї.
Цілями стали:
- об’єкти військової інфраструктури;
- комплекси, пов’язані з ракетними програмами;
- склади та командні центри, які, за твердженням сторін-учасниць операції, становили безпосередню загрозу регіональній безпеці.
Іранська влада заявила про ракетні та безпілотні удари у відповідь. За офіційними повідомленнями Тегерана, удари були спрямовані на військові цілі в Ізраїлі, а також на об’єкти, пов’язані з американською військовою присутністю в регіоні Перської затоки.
У кількох країнах регіону було тимчасово обмежено або закрито повітряний простір. Посилено роботу систем протиповітряної оборони та приведено у підвищену готовність військові бази.
АНАЛІЗ
Регіон Перської затоки: роль арабських держав і військових баз США
Ключова інтрига близькосхідної ескалації полягає в тому, що вона майже неминуче виходить за рамки дуелі «США/Ізраїль — Іран» і зачіпає держави Перської затоки — Бахрейн, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівську Аравію. Саме ці країни є водночас енергетичним ядром світу і опорною зоною американської військової присутності.
У регіоні розміщені ключові елементи військової інфраструктури США та партнерів, зокрема:
- Бахрейн — штаб-квартира П’ятого флоту ВМС США;
- Катар — одна з найбільших американських авіаційних баз/центрів управління в регіоні;
- Кувейт та ОАЕ — важливі логістичні, авіаційні та тилові вузли;
- Саудівська Аравія — стратегічний партнер у сфері ППО/ПРО та регіональної безпеки.
За умов масштабної ескалації Іран може розглядати ці об’єкти як військово-легітимні цілі у логіці «симетричної відповіді». Звідси — три системні ризики:
- Втягування арабських держав у війну (навіть якщо вони цього не прагнуть): достатньо удару по базі, аеродрому чи об’єкту ППО — і конфлікт переходить у фазу «блокового» протистояння.
- Удар по морських комунікаціях у Перській затоці та на підходах до ключових транспортних артерій — із ризиками для судноплавства й страхування.
- Дестабілізація енергетичних і логістичних коридорів, що автоматично відчуває Європа та світова економіка.
Арабські монархії намагаються балансувати між безпековим партнерством із США та небажанням прямої війни з Іраном. Тому їхня позиція зазвичай виглядає так: формальна солідарність із союзниками + дипломатичний наголос на деескалації + внутрішня мобілізація ППО і безпеки.
Ізраїль: чи йдеться про посилення конфлікту?
Питання, чи означають дії Ізраїлю початок довготривалої регіональної війни, залишається відкритим, але ризик ескалації — високий. У військово-стратегічному сенсі можливі два базові сценарії:
- Обмежена операція: точкові удари з метою стримування і руйнування ключових спроможностей, без наміру переходити до наземного компонента й без довгої кампанії.
- Ескалаційний ланцюг: взаємні удари (ракети/БпЛА/авіація) перетворюються на затяжну «ракетно-дронову війну» з поступовим розширенням географії цілей.
Ізраїль традиційно діє в логіці превентивної безпеки — недопущення екзистенційної загрози, зокрема набуття Іраном критичних спроможностей у сфері стратегічних озброєнь. Однак пряме протистояння з Іраном — це інший масштаб: не епізодична операція, а потенційно довгий конфлікт із регіональним розгалуженням.
Тому коректно фіксувати так: говорити про неминуче «розширення» війни ще зарано, але її траєкторія стане очевиднішою у найближчі дні та тижні — за інтенсивністю відповіді Ірану, позиціями арабських держав і характером подальших цілей ударів.
Ціни на нафту: економічний фронт війни
Перська затока — один із ключових вузлів світового нафтового експорту. Тому будь-яке загострення тут миттєво перетворюється на економічний фронт, де ціна бареля стає індикатором страху та масштабу ризиків.
Будь-яка ескалація:
- загрожує безпеці танкерного судноплавства;
- підвищує страхові ставки й вартість перевезень;
- провокує спекулятивні стрибки на ринку та нервову реакцію інвесторів.
Зростання вартості нафти і енергоносіїв:
- посилює інфляційний тиск у Європейському Союзі та США;
- формує додаткові доходи для експортерів енергоносіїв, включно з державами-агресорами та авторитарними режимами;
- опосередковано впливає на фінансування воєнних кампаній у різних регіонах і на загальну стійкість військових бюджетів, зокрема й Російської Федерації.
Отже, енергетика знову стає не лише економічною категорією, а геополітичним і військово-стратегічним інструментом, який або стримує, або підживлює конфлікти — залежно від тривалості й масштабу протистояння.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР
Європейський Союз опинився не просто на «перехресті», а в точці стратегічного перевантаження. Паралельні кризи в Південній Азії та на Близькому Сході збігаються з триваючою російсько-українською війною — і це створює для Європи багаторівневий виклик.
Безпека: випробування оборонної спроможності
Якщо США змушені концентрувати значні ресурси на Близькому Сході, це неминуче означає, що Європа має брати на себе більшу частину відповідальності за власну безпеку.
Йдеться не лише про загальну оборонну автономію, а про конкретні питання:
- нарощування оборонних бюджетів;
- розширення виробництва боєприпасів і систем ППО;
- прискорення координації в межах НАТО і структур ЄС;
- зміцнення східного флангу з огляду на агресивну політику Російської Федерації.
На тлі продовження російсько-української війни та реальної загрози з боку тоталітарного путінського режиму будь-яке ослаблення трансатлантичної концентрації створює ризики для всієї архітектури європейської безпеки.
Енергетика: повернення до зони ризику
Європа вже пережила енергетичний шок попередніх років. Нова нестабільність у Перській затоці:
- може спричинити зростання цін на нафту і газ;
- посилити інфляційний тиск;
- вплинути на конкурентоспроможність європейської економіки;
- створити політичні напруження всередині окремих держав-членів.
Парадоксально, але тривала ескалація на Близькому Сході здатна тимчасово підсилити фінансові можливості енергетичних експортерів, включно з Російською Федерацією, що прямо суперечить інтересам ЄС та України.
Міграція: соціально-політичний фактор
Ескалація в Афганістані, а також потенційна дестабілізація Ірану й прилеглих регіонів можуть спричинити нові хвилі вимушено переміщених осіб.
Для ЄС це означає:
- гуманітарний тиск на кордони;
- загострення внутрішньополітичних дискусій;
- активізацію популістських та крайніх політичних сил;
- ризик поляризації суспільств.
Міграційний фактор здатен перетворитися на ще один інструмент геополітичного впливу, якщо конфлікти затягнуться.
Стратегічний баланс
Таким чином, Європейський Союз змушений діяти в режимі багатовекторної мобілізації:
- підтримувати Україну у війні проти російської агресії;
- зміцнювати власну оборонну спроможність;
- реагувати на близькосхідну кризу;
- утримувати економічну та соціальну стабільність.
Європа більше не може розраховувати виключно на «зовнішній захист». Нові війни фактично підштовхують ЄС до більшої стратегічної самостійності — і водночас до глибшої відповідальності за стабільність на континенті.
УКРАЇНСЬКИЙ АСПЕКТ
Для України нова хвиля воєнного протистояння у світі має не абстрактний, а безпосередній стратегічний вимір. Паралельні конфлікти в Південній Азії та на Близькому Сході створюють нову геополітичну конфігурацію, в якій Київ змушений діяти ще обережніше й рішучіше одночасно.
Конкуренція за увагу та ресурси
Світові політичні, військові й фінансові ресурси не є безмежними. Коли одночасно загострюються кілька криз, неминуче виникає:
- розпорошення уваги західних урядів;
- перевантаження оборонних виробництв;
- конкуренція за військово-технічні поставки;
- перегляд бюджетних пріоритетів у країнах-партнерах.
Для України це означає ризик часткового зміщення фокусу з російсько-української війни на нові гарячі точки.
Ослаблення Ірану: потенційна вигода — і приховані ризики
Іран є стратегічним партнером Російської Федерації та Китаю. Його ослаблення або внутрішня дестабілізація можуть:
- зменшити підтримку Москви в частині військово-технічної кооперації;
- послабити антизахідну координацію в трикутнику Москва–Тегеран–Пекін;
- створити нові геополітичні можливості для Заходу.
У цьому сенсі послаблення реакційного режиму в Ірані об’єктивно може бути вигідним для України.
Однак існують і суттєві ризики:
- якщо війна стане затяжною, вона відтягуватиме ресурси партнерів України;
- масштабні людські жертви та нові хвилі міграції дестабілізуватимуть Європу;
- тривалий конфлікт сприятиме зростанню цін на енергоносії, що опосередковано підсилюватиме фінансові можливості Російської Федерації.
Тому для України важливим є не лише факт конфлікту, а його тривалість і масштаб.
Політичний ризик: фактор адміністрації Д. Трампа
Нова війна може стати формальним приводом для адміністрації президента США Дональда Трампа для подальшого перегляду обсягів і механізмів підтримки України.
Існує ризик:
- додаткового обмеження військової допомоги;
- зміни логістики поставок;
- спроби посилити контроль або зменшити обсяги передачі озброєнь навіть через країни Європейського Союзу;
- аргументації такого перегляду необхідністю концентрації ресурсів на Близькому Сході.
Цей сценарій не є автоматичним, але він перебуває у зоні політичної ймовірності.
Енергетичний чинник
Коливання цін на нафту мають подвійний ефект.
З одного боку, вони впливають на економіки країн-партнерів України, створюючи бюджетні й інфляційні труднощі.
З іншого — зростання вартості енергоносіїв може забезпечувати додаткові доходи для тоталітарного режиму Російської Федерації, що безпосередньо впливає на здатність Москви фінансувати продовження окупаційної війни проти України.
Отже, енергетичний фронт залишається одним із ключових вимірів російсько-українського протистояння.
Геополітична сталість
Попри нові осередки напруги, російсько-українська війна залишається ключовим фронтом європейської безпеки.
Якщо агресія Російської Федерації не буде зупинена, будь-яка інша криза у світі лише посилюватиме відчуття безкарності авторитарних режимів.
Україна повинна чітко й послідовно артикулювати:
- її боротьба — це не регіональний конфлікт, а центральний елемент стримування російської агресії та захисту міжнародного права в Європі.
Світ дедалі ширше входить у фазу глобальної воєнної нестабільності. І в цьому новому середовищі для України стратегічна витримка, дипломатична активність і внутрішня єдність стають не менш важливими, ніж військова сила.
СТРАТЕГІЧНІ ВИСНОВКИ
Світ входить у фазу паралельних воєнних криз, протистоянь і конфліктів, які дедалі частіше розгортаються одночасно та взаємно підсилюють одне одного. Йдеться вже не про локальні спалахи, а про формування нової архітектури глобальної нестабільності.
Перська затока перетворюється на один із ключових потенційних центрів регіональної військової ескалації. У разі затяжного протистояння конфлікт може вийти за межі Близького Сходу й спровокувати масштабну економічну, енергетичну та безпекову турбулентність світового рівня.
Арабські держави намагаються уникнути прямого втягування у війну, однак їхня роль є критичною. Від їхньої позиції залежатиме, чи залишиться конфлікт локалізованим, чи перетвориться на ширший регіональний блоковий формат протистояння.
Ціни на нафту стають не лише економічним показником, а індикатором і каталізатором геополітики. Вони впливають на інфляцію, на внутрішню стабільність держав, на фінансування військових кампаній і на баланс сил між демократичними країнами та авторитарними режимами.
Для Європейського Союзу та України нинішній період означає необхідність стратегічної узгодженості дій. Нові конфлікти не повинні розмити головний пріоритет — зупинення російської агресії проти України та збереження європейської безпеки.
Світ переживає фазу нової підвищеної воєнної турбулентності. Ослаблення окремих реакційних режимів може створювати тактичні можливості, але затяжні війни, масові жертви й міграційні хвилі здатні підірвати стабільність цілих регіонів.
Головне питання найближчих тижнів і місяців — чи вистачить міжнародної політичної відповідальності, стратегічного мислення й дипломатичної волі для стримування ескалації та недопущення переростання нинішніх конфліктів у більш масштабну світову кризу.
Війна дедалі ширше крокує світом. І саме від здатності держав діяти виважено залежить, чи стане ця турбулентність черговою хвилею конфліктів — чи початком нового, небезпечнішого етапу глобальної нестабільності.
Джерела
- Reuters Middle East Coverage
URL: https://www.reuters.com/world/middle-east/ (доступ: 28.02.2026) - Reuters – Energy News
URL: https://www.reuters.com/business/energy/ (доступ: 28.02.2026) - AP News – Israel / Iran coverage
URL: https://apnews.com/article/iran-netanyahu-address-israel-bed51278600297c4dfdd4f954bbfed4b (доступ: 28.02.2026)
