«Ставлення Кремля до Криму свідчить про комплекс неповноцінності російських імперців» – професор Петро Кралюк

У свідомості росіян, яким їхні правителі нав’язували й нав’язують імперське мислення, Крим займає особливе місце. Вони вважають, що Крим – це Росія, Севастополь – «місто російської слави» і так далі Хоча всі розуміють, що кримські терени розташовані далеко від тих земель, де формувався російський етнос. У Криму протягом останнього тисячоліття проживали різні народи.

Кримське Ханство у 1550 році
Кримське Ханство у 1550 році

Корінним кримським етносом Криму варто вважати кримських татар, які сформувалися як етнічна спільнота в часи середньовіччя.

Чому росіянам нав’язують думку, що Крим – російський? Тут можна побачити комплекс неповноцінності

Росіяни ж почали селитися в Криму з кінця XVII століття, коли Крим увійшов до складу Російської імперії. Переважно це були військові, представники імперської бюрократії тощо. Стосовно «простих росіян», зокрема селян, то вони не поспішали до Криму. Занадто незвичними для них були умови проживання на цих теренах.

То все ж чому росіянам нав’язували й нав’язують думку, що Крим – російський? Тут можна побачити певний комплекс неповноцінності, який має історичне коріння.

Кримське ханство на карті 1707 року, ліворуч – Україна, а праворуч – Московія
Кримське ханство на карті 1707 року, ліворуч – Україна, а праворуч – Московія

Герб Московії, «Стематографія», 1702 рік
Герб Московії, «Стематографія», 1702 рік

Боротьба за золотоординський простір

Треба враховувати, що Московська держава, в якій формувався російський етнос, постала як частина Золотої Орди. Московські князі отримували ярлик, тобто право на правління, від золотоординських ханів-чингізидів.

Московська держава, в якій формувався російський етнос, постала як частина Золотої Орди

У сучасних російських підручниках з історії розповідається про боротьбу московитів проти золотоординського «монголо-татарського іга». Згадуються, зокрема, Куликівська битва 1380 року, стояння на Угрі 1480 року. Дається зрозуміти, що ця боротьба привела до краху Золотої Орди. Насправді, і Куликівська битва, й стояння на Угрі були лише, за великим рахунком, несуттєвими подіяли, пов’язаними з воєнно-політичними змаганнями на золотоординському просторі.

У 1502 році Кримське ханство розгромило Велику Орду. Московські правителі розглядалися як васали кримських ханів. Московити навіть певний час платили їм данину

Золота Орда сама себе «з’їла» в результаті внутрішніх усобиць. У XV столітті відбувся розпад цієї держави. На її просторах виникла низка ханств, очолюваних нащадками Чингіз-хана. Це – Сибірське (20-і роки XV століття), Узбецьке (1428 рік), Казанське (1438 рік), Кримське (1441 рік), Казахське (1465 рік) ханства. У 1459 році після смерті хана Кічі-Мухаммеда Золота Орда припинила своє існування. Її наступником стала Велика Орда, у васальній залежності від якої продовжувала перебувати Московія. Остання стала відносно незалежною в результаті стояння на ріці Угра в 1480 році, коли великоординський хан Ахмат не ризикнув вступити в бій з військами московського князя Івана ІІІ. Однак московські правителі й далі вважалися васалами чингізидів.

У 1502 році Кримське ханство розгромило Велику Орду й почало вважатися володарем «золотоординського спадку». Відповідно, московські правителі розглядалися як васали кримських ханів. Московити навіть певний час платили їм данину.

Татарське військо відзначалося високою дисциплінованістю й витривалістю

Кримське ханство було досить стійким державним організмом. Ця держава проіснувала понад 300 років і, в принципі, могла б існувати далі, якби не агресивна політика Росії та угодовство Шагіна Герая, що став останнім кримським ханом.

Стержнем цієї держави була армія. Військо хана складалося з його особистої гвардії, військових загонів беїв та мурз, а також загального ополчення. До походів залучалися й загони васалів хана. Мобілізація до походу здійснювалася швидко, протягом пів місяця. Основою кримськотатарського війська була кіннота, озброєна переважно шаблями й луками. Татарське військо відзначалося високою дисциплінованістю й витривалістю.

Кримськотатарський лучник. Автор картини: польський художник Вацлав Павлішак (1866–1905)
Кримськотатарський лучник. Автор картини: польський художник Вацлав Павлішак (1866–1905)

Одним із чинників могутності кримського хана були його великі грошові доходи. У середині XVIII століття вони становили щорічно близько 345 тисяч піастрів.

У ханстві встановився чіткий порядок престолонаслідування. Наступником хана був калга, який уже за його правління був другою особою в державі. Окрім того, існував ще один наступник, який ішов за калгою – нур-ед-дін. Тобто ханський престол без особливих проблем переходив із рук у руки, виключаючи якісь смути. Хоча, звичайно, виникали й тут непорозуміння, боротьба за владу.

Кирим довгий час був центром вченості, де проживало чимало мудреців – астрономів, істориків, богословів

Також варто відзначити відносно високий рівень освіченості в Кримському ханстві. Щоправда, ця освіченість стосувалася не кочових татар, а тих, які осіли в містах – переважно на теренах Кримського півострова. У 1332 році в Киримі (Солхаті) була заснована золотоординським ханом Узбеком медресе, яка мала статус вищої школи.

Кирим довгий час був центром вченості, де проживало чимало мудреців – астрономів, істориків, богословів. Уже за часів самостійного Кримського ханства центрами вченості стали такі міста, як Карасубазар, Кезлев, Бахчисарай. Також таким центром була і Кафа, яка хоча й не належала до Кримського ханства, але була тісно з ним пов’язана.

Кафа – головне володіння Османської імперії в Криму. Робота німецького художника Карла Кюгельгена, 1825 рік
Кафа – головне володіння Османської імперії в Криму. Робота німецького художника Карла Кюгельгена, 1825 рік

Не дивно, що така держава з відносно стабільним політичним устроєм, значними військовими ресурсами, розвинутою економікою й культурою, стала важливим гравцем на золотоординському просторі. Так, на початку XVI століття кримські хани починають чинити відносно часті наїзди на Московію.

Кримське військо під Москвою. З російських літописів. 1521 рік. Нашестя кримського хана Мехмеда Герая
Кримське військо під Москвою. З російських літописів. 1521 рік. Нашестя кримського хана Мехмеда Герая
Девлет Герай у 1571 році він вчинив похід на Москву, яка була спалена кримськими військами

Правда, друга чверть XVI століття стала періодом нестабільності в Кримському ханстві, що було пов’язано з боротьбою за ханський престол. Відповідно, вплив цієї держави значно послабився. Цим скористалася Московія, яка теж почала виявляти претензії на золотоординський спадок. У 1547 році Іван IV Грозний (1530–1584) почав іменуватися царем. До того часу так у Московії називали золотоординських ханів.

Перший Московський цар Іван IV Грозний (1530–1584). Парсуна кінця XVI–початку XVII століття, так званий «Копенгагенський портрет» Івана Грозного
Перший Московський цар Іван IV Грозний (1530–1584). Парсуна кінця XVI–початку XVII століття, так званий «Копенгагенський портрет» Івана Грозного

У 1552 році московські війська завойовують Казанське ханство, у 1556 році – Астраханське. Тим часом у Криму настав період стабілізації, де ханом у 1551 році став Девлет Герай (1512–1577). Останній намагався стримувати експансію Московії на золотоординському просторі.

Кримський хан Девлет I Герай (1512–1577)
Кримський хан Девлет I Герай (1512–1577)

У 1571 році Девлет Герай вчинив похід на Москву, яка була спалена кримськими військами. Питання не стояло про завоювання Московії. Йшлося про те, щоб упокорити колишнього васала, який почав собі багато чого дозволяти.

Мініатюра з Лицевого літописного зводу. Кримське військо під Москвою, яке тоді спалило столицю Московії, 1571 рік
Мініатюра з Лицевого літописного зводу. Кримське військо під Москвою, яке тоді спалило столицю Московії, 1571 рік
Начерк до картини «Кримський хан Девлет I Герай під Москвою в 1571 році». Художник Іван Їжакевич, 1889 рік
Начерк до картини «Кримський хан Девлет I Герай під Москвою в 1571 році». Художник Іван Їжакевич, 1889 рік

Наступні роки кримські хани здійснювали походи на Москву. Щоправда, успішними їх важко назвати.

Є відомості про те, що московські бояри збиралися усунути з престолу Івана IV і посадити на нього «справжнього царя», кримського хана Давлет Герая. Очевидно, для московської еліти того часу легітимним правителем міг бути лише чингізид. Московська князівська династія до чингізидів не належала, а правила лише з їхнього дозволу. Побоюючись змови, Іван IV зробив царем московським хана Саїн Булата, який походив із чингізидів. Останній прийняв православне хрещення й почав іменуватися Симеоном Бекбулатовичем. Щоправда, його правління було недовготривалим, близько року (1575–1576 роки). Та й загалом мало воно бутафорський характер. Однак це правління забезпечувало для Івана IV видимість легітимності, який потім перейняв від нього владу. Цікаво, що після смерті царя Федора Івановича (1557–1598) чимало представників московської знаті консолідувалися навколо чингізида Симеона Бекбулатовича, вбачаючи в його особі претендента на московський престол.

Період XVІ–XVІІІ століть можна розглядати як час боротьби між Московією та Кримським ханством за золотоординський спадок

Тим часом Кримське ханство було зайняте більш важливими для нього питаннями. У 70-х роках XVI століття воно вело війну з Персією, а в 1593–1606 роках воювало з державою Габсбургів. Це й дало змогу Московії продовжити свою експансію на теренах колишнього золотоординського простору. Московії за часів Івана Грозного вдалося підкорити Сибірське ханство, власне Західний Сибір (80-і роки XVI століття), встановити контроль над Ногайською ордою та Військом Донським. У результаті цього більша частина золотоординського простору опинилася в руках московитів. Залишалося лише Кримське ханство…

Саме на терени Золотої Орди, а не на землі Русі передусім претендували московити

Період XVІ–XVІІІ століть можна розглядати як час боротьби між Московією та Кримським ханством за золотоординський спадок. Саме на терени Золотої Орди, а не на землі Русі передусім претендували московити.

Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія)
Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія)

Тому зрозумілим є завоювання московитами Поволжя, перетворення Волги в «російську ріку», експансія на сибірські терени. У цьому ж контексті стають зрозумілими походи кримських ханів на Москву, які намагалися «поставити на місце» непокірних васалів. У кінцевому рахунку взяла гору Московія, яка в 1783 році остаточно анексувала Кримське ханство.

Етноцид кримських татар

Але на цьому боротьба росіян за Крим не припинилася. Звідти царська влада намагалася витіснити корінне населення, передусім кримських татар, а заселити ці терени росіянами. Принаймні в ХІХ столітті частка кримських татар на півострові неухильно скорочувалася. Зате частка росіян зростала. Загалом же політику, яка проводилася імперською, а потім радянською Росією щодо корінного населення Криму, можна назвати етноцидом. У результаті цього чимало кримських татар покинули свою землю. Зокрема, виникла велика кримсько-татарська діаспора в Туреччині.

1944 року радянське керівництво здійснило депортацію кримських татар з їхньої батьківщини

Логічним завершення цієї політики можна вважати події 1944 року, коли радянське керівництво здійснило депортацію кримських татар з їхньої батьківщини, звинувативши їх у співробітництві з німецькими окупантами. Близько 200 тисяч представників цієї національності переселили в Узбекистан та прилеглі до нього райони Казахстану й Таджикистану. Водночас на Кримському півострові відбулося масове перейменування населених пунктів, які мали татарську назву. Саме ж ім’я кримських татар перестало вживатися в офіційних документах. Народ ніби зник.

Звісно, депортація кримських татар із півострова мала цілком прагматичні причини. Радянське керівництво готувалося до війни з Туреччиною. Для цього потрібна була «зачистка тилу». А кримські татари, котрі, як і турки, сповідували мусульманство, й до того ж мали велику діаспору в Туреччині, могли б стати при розв’язанні цієї війни небажаною протурецькою силою. Але попри цей прагматизм, депортація кримських татар стала для росіян вирішенням давньої кримської проблеми. Крим тепер можна було б остаточно зробити російським. Радянське керівництво пропонувало колгоспникам із Росії переселятися в Кримську область. Однак їм важко було прижитися в умовах степу й субтропіків.

Передача півострова до складу України показала, що росіянам складно самим вирішити кримське питання. Потрібна була допомога українців

Втрата працездатного кримсько-татарського населення призвела до економічної деградації Кримського півострова. І щоб врятувати ситуацію, радянське керівництво вирішило передати ці терени зі складу Росії до складу радянської України в 1954 році. Робилося це передусім для того, щоб скористатися українськими ресурсами, в тому числі й трудовими, для економічного порятунку Криму.

Звісно, українці, що потрапляли до Криму, зазнавали русифікації. Однак передача півострова до складу радянської України показала, що росіянам складно самим вирішити кримське питання. Потрібна була допомога українців.

Окупація Росією Криму в 2014 році стала черговим ударом для кримських татар

Під час розпаду Радянського Союзу і в часи незалежної України кримські татари почали повертатися на свою батьківщину. Загалом Українська держава виявляла сприяння цьому процесу. Тому почало поступово відновлюватися життя кримських татар на півострові. Однак окупація Росією Криму в 2014 році стала черговим ударом для кримських татар. Частина з них знову змушена була покинути півострів. А ті, які залишилися в Криму, зазнають утисків.

Представники кримських татар під час Маршу захисників України у День Незалежності. Київ, 24 серпня 2021 року
Представники кримських татар під час Маршу захисників України у День Незалежності. Київ, 24 серпня 2021 року

Отже, вирішення росіянами давньої для них кримсько-татарської проблеми триває… Але чи не обернеться це вирішення в кінцевому рахунку проти них самих?

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Джерело: radiosvoboda.org

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *