Щодо загроз румунського церковного сепаратизму та реалізації намірів Румунської Православної Церкви розширити свою присутність на території України
Румуни в Україні сьома за чисельністю етнічна меншина. Згідно з даними Всеукраїнського перепису 2001 року в Україні проживало 151 тисяча румунів, що становило 0,31 % населення держави на рік перепису.
Румунів в Україні репрезентують етномовні групи національної меншини, які компактно проживають у Закарпатській (Тячівський і Рахівський райони), Чернівецькій (м. Чернівці, Чернівецький і Дністровський райони), Одеській (Одеський, Ізмаїльський, Подільський, Білгород-Дністровський, Болградський, Березівський і Розділянський райони), Миколаївській (Миколаївський і Вознесенський райони) та Кіровоградській (Кропивницький і Новоукраїнський райони) областях.
Після отримання Томосу Православною Церквою України (далі – ПЦУ), румуномовні релігійні громади на сьогодні залишаються у складі Російської Православної Церкви в України (так званої Української Православної Церкви Московського патріархату) – (далі – РПЦвУ та УПЦ МП). Традиційно румуномовні релігійні громади та духовенство, як і єпископат єпархій РПЦвУ, до яких вони входять, мають тривалі та міцні взаємовідносини та співпрацю з Румунською Православною Церквою. У своє чергу Румунська Православна Церква (далі – РумПЦ) має тривалі та міцні взаємовідносини та співпрацю з Російською Православною Церквою, хоча у питаннях канонічних і догматичних церковних положень орієнтується на Константинопольську Православну Церкву.
Відтак, румуномовні релігійні громади РПЦвУ опинилися перед вибором, залишатися в лоні Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП) чи перейти до Православної Церкви України на правах окремого Румунського екзархату чи окремих румуномовних благочинь, чи спробувати боротися за створення Румунського екзархату Румунської Православної Церкви в Україні (що у свою чергу, зокрема, підтримується окремими румунськими політиками і ієрархами). Визначальним у розв’язанні даних церковних протиріч, для румуномовних релігійних громад в Україні на сьогодні є:
- Наявність чітко визначеної політичної волі з боку української державної влади та місцевого самоврядування щодо сприяння переходу румуновних релігійних громад до лона Православної Церкви України;
- Наявність чітко визначеної політичної позиції Держави Україна на євроінтеграцію щодо входження до складу Європейського Союзу та військово-політичного блоку НАТО;
- Забезпечення гарантій можливості здійснювати богослужіння на румунській мові;
- Збереження духовно-церковних взаємовідносин з Румунською Православною Церквою;
- Позиція Румунської Православної Церкви щодо визнання автокефалії Православної Церкви України;
- Питання підтримки чи не підтримки створення Румунського екзархату Румунської Православної Церкви в Україні з боку Румунії та Румунської Православної Церкви;
- Формування впевненості в тому, що Україна не зазнає поразки в російсько-українській війні та не буде розділена;
- Ступінь дієвості та безкарності впливу агентури та інших чинників на вищезазначені процеси з боку російських політичних, церковних кіл, ієрархів Російської Православної Церкви в Україні та Московської патріархії Російської Православної Церкви, Федеральної служби безпеки Російської Федерації та інших її спецслужб.
У березні 2022 року румунськомовні релігійні громади на чолі із їх духовенством, розташовані на території Солотвинської територіальної громади Тячівського району Закарпатської області, публічно заявили про розрив з Московським патріархатом та вихід зі складу Хустської єпархії Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП), але юридично і фактично цей процес не завершили. Відповідно, на сьогодні, дані румуномовні релігійні громади не долучилися до Православної Церкви України та канонічно не можуть увійти і до складу Румунської Православної Церкви. Подальші їх дії є не зрозумілими та зважаючи на вищевикладене непередбачувані.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України у першому читанні прийнято законопроект, який передбачає можливість заборони діяльності Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП), що у свою чергу активізувало діяльність агентури Московського патріархату шукати шляхи щодо збереження своїх структур в Україні та проведення пропаганди на рівні міжнародних організацій і Помісних Автокефальних Православних Церков з причин, нібито, порушення прав і свобод віруючих в Україні. Що у свою чергу турбує і румуномовні релігійні організації та дає підґрунтя для розвитку церковного сепаратизму в Україні з боку Румунської Православної Церкви.
За останні період, у різного роду закордонних Інтернет ресурсах (в тому числі у ЗМІ Румунії) фіксується прискіплива увага та необґрунтована зацікавленість до релігійних процесів в житті релігійних громад Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП).
4 квітня 2023 року перед оголошенням щодо організації виступу Президента України Володимира Зеленського в парламенті Румунії румунське агентство «Global News» оприлюднило заяву – «Влада Румунії має уважно стежити за ситуацією та оперативно реагувати на будь-який тиск чи погрози румунським священикам і віруючим, щоб вони були примушені приєднатися до української церкви».
Особливу увагу вказаним процесам приділяє юрист Молдовської Православної Церкви Московського патріархату Влад Кубряков, який анонсував проведення цілеспрямованих пропагандистських кампаній у яких наполягає про необхідність створення Румунської Православної Церкви в Україні з метою об’єднання етнічних румунів Закарпатської, Одеської та Чернівецької областей. В одному із опублікованих тенденційних матеріалах, іноземець заявив – «ми вважаємо, що всі православні румуни в Україні, які раніше перебували під омофором Української Православної Церкви, похідної від московської патріархії, повинні організуватися в окремий релігійний культ – Румунську Православну Церкву в Україні та вимагати захисту від Румунського Патріархату», що у свою чергу направлене на дестабілізацію міжконфесійної та міжнаціональної ситуації в Україні. Власний матеріал Влад Кубряков підсилює оприлюдненням розпорядження (№76 від 29.03.2022) керівника Хустської єпархії РПЦвУ (УПЦ МП) митрополита Марка Петровція, згідно якого Хустська єпархія РПЦвУ (УПЦ МП) не заперечує проти переходу румуномовних релігійних громад Солотвинського благочиння під юрисдикцію Румунського патріархату.
У своїх матеріалах Влад Кубряков повідомляє, що Румунська Православна Церква має на меті розширити її адміністративно-територіальну структуру на території України шляхом приєднання до її складу окремих вітчизняних православних громад та створення на їх основі релігійних парафій РумПЦ з особливим статусом. Вказане обґрунтовується тим, що у зв’язку із остаточно невизначеним канонічним статусом РПЦвУ (УПЦ МП), керівництво Румунської Православної Церкви ініціює питання щодо входження румуномовних православних громад Закарпаття до свого складу, яких українська влада змушує перейти під юрисдикцію Православної Церкви України.
В цей же час, Румунська Православна Церква почала примати до свого складу окремі приходи Молдавської Православної Церкви Московського патріархату, які розміщенні та діють на території суверенної держави Молдова.
Таким чином, інформація, що стосується міжцерковних процесів, зокрема, в Закарпатській, Чернівецькій, Одеській, Миколаївській та Кіровоградській областях, в даному випадку процесів у релігійному житті румуномовних релігійних громад РПЦвУ (УПЦ МП), з числа представників румунської національної меншини, через загрозу їх можливого неканонічного переходу під юрисдикцію іноземного церковного центру управління – Румунської Православної Церкви (не без погодження з Московською патріархією Російської Православної Церкви), а також поширення чуток про нібито утиски прав і свобод на віросповідування румуномовних вірників РПЦвУ (УПЦ МП) з боку державних та правоохоронних органів України можуть бути використані іноземною стороною (найперше Російською Федерацією та її спецслужбами) для дискредитації Держави Україна на міжнародному рівні та з метою порушення міжконфесійної і міжнаціональної стабільності в умовах широкомасштабної російсько-української війни, що може завдати суттєвої шкоди національній безпеці України та її територіальній цілісності.
Такого роду спровоковані дії іноземного церковного центру управління – Румунської Православної Церкви, за можливої активізації впливу спецслужб Російської Федерації, можуть дестабілізувати міжконфесійну та міжнаціональну ситуацію в Закарпатській, Чернівецькій, Одеській, Миколаївській та Кіровоградській областях України. Що у свою чергу може призвести до виникнення міжнародного церковного конфлікту між Православною Церквою України та Румунською Православною Церквою, а відтак – між Україною і Румунією. Відповідно, може виникнути неканонічна ситуація зазіхання Румунської Православної Церкви на румуномовні релігійній громади, які у відповідності до канонічного права та Томосу наданого ПЦУ розміщенні та діють на канонічній церковній території Православної Церкви України. Що у свою чергу, може розцінюватися як елемент територіальних претензій з боку Румунії до України (зокрема, в частині тих історичних українських територій, які у першій половині ХХ століття були окуповані та анексовані Королівством Румуні).
Не виключено, що вищезазначені деструктивні процеси на міжнародному церковному рівні можуть стати перепоною в переході румуномовних релігійних громад від Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП) до Православної Церкви України та призвести до втягнення Православної Церкви України у додаткову конфронтацію із сусідніми західноєвропейськими Помісними Автокефальними Православними Церквами: Румунською Православною Церквою, Православною Церквою Чеських Земель і Словаччини та Польською Автокефальною Православною Церквою (складність відносин з якими, з подачі Москви, вже і так існує на сьогодні). Все це у свою чергу може на тривалий час законсервувати збереження впливу на румуномовні релігійні громади та регіони їх розміщення в Україні з боку Російської Православної Церкви, Російської Федерації та її спецслужб за посередництва (усвідомленого чи ні) Румунської Православної Церкви.
В умовах широкомасштабної російської війни, за останні період, вбачається нова хвиля активізації антиукраїнської діяльності спецслужб Російської Федерації на ниві міжцерковних відносин та діяльності ряду міжнародних організацій, яка спрямована на підрив міжконфесійної і міжнаціональної стабільності в Україні та авторитету України на міжнародному рівні. З метою отримання відповідних інструкцій, щодо проведення антиукраїнської підривної діяльності на релігійному підґрунті та фінансової підтримки, активізувалися виїзди за кордон, нібито з місіонерською та іншою гуманітарною і волонтерською місією представників єпископату, духовенства та визначених прихожан Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП) за програмою «Шлях» та іншими програмами з підтримки, нажаль, і українських органів держаної влади.
19 грудня 2023 року неурядові організації з консультативним статусом при ЕКОСОР ООН, такі як Public Advocacy, EIRL (Європейський інститут релігії та права) VSI Zmogaus Teisiu Apsauga, Європейський інститут релігії та права, а також релігійні лідери, в тому числі, зокрема, відомі сепаратисти та представники єпископату і духовенства ряду Помісних Автокефальних Православних Церков:
митрополит Феодосій Снігирьов, правозахисник, правлячий єпископ Черкасько-Канівської єпархії Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП);
митрополит Йонатан Єлецький, керуючий єпископ Тулчинсько- Брацлавської єпархії Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП);
Митрополит Бострський Тимофей (Маргарітіс), Екзарх Гробу Господнього на острові Кіпр Єрусалимської Православної Церкви;
архієпископ Севастійський Феодосій (Ганна) Єрусалимської Православної Церкви;
митрополит Берлінський і Німецький Марк Арндт, перший віце-президент Синоду єпископів Російської Православної Церкви Закордоном;
митрополит Ловечський Гавриїл Дінев Болгарської Православної Церкви;
протоієрей Дмитро Сидор, настоятель Хрестовоздвиженського кафедрального собору в м. Ужгород Російської Православної Церкви в Україні (УПЦ МП), –
оголосила про створення правозахисного альянсу під назвою «Церква проти ксенофобії та дискримінації». Цей новий так званий правозахисний альянс має стати одним із закордонних центрів з проведення антиукраїнської діяльності з метою дискредитації України на міжнародному рівні з причин, нібито, систематичного порушення прав віруючих Української Православної Церкви Московського патріархату в Україні.
Також, варто зауважити, що ряд і інших Помісних Автокефальних Православних Церков, окрім Румунської Православної Церкви, які перебувають у тісній співпраці (зокрема, у фінансовій та агентурній залежності) з Російською Православною Церквою, а відтак, з Російською Федерацією та її спецслужба, та які на сьогодні іще не визнали автокефалію Православної Церкви України: Єрусалимська Православна Церква, Православна Церква Чеських Земель і Словаччини, Польська Автокефальна Православна Церква, Сербська Православна Церква, Болгарська Православна Церква тощо, – можуть розпочати реалізацію аналогічної політики щодо впровадження церковного сепаратизму за прикладом Румунської Православної Церкви, шляхом спроби «поглинання», за погодженням з Російською Православною Церквою, православних парафії в Україні без згоди чи погодження з Православною Церквою України чи Константинопольською Православною Церквою. При цьому слід врахувати те, що з метою обґрунтування політики церковного сепаратизму, окремі із вищезазначених Церков можуть посилатися на те, що у першій половині ХХ століття, під час розділення України та її окупації чи анексії державами сусідами, на території західноукраїнських земель діяли релігійні приходи таких Помісних Автокефальних Православних Церков, як: Польської Автокефальної Православної Церкви (ряд єпархій в 1923 – 1944 рр. на території сьогоднішніх Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей), Православної Церкви Чеських Земель і Словаччини (Карпато-Руська єпархія в 1923 – 1945 рр. на території сьогоднішньої Закарпатської області), Сербської Православної Церкви (Мукачівсько-Пряшівська єпархія в 1930 – 1945 рр. на території сьогоднішньої Закарпатської області) та Румунської Православної Церкви (ряд єпархії в 1921 – 1945 рр. на території сучасної Чернівецької області).
Також, у випадку реалізації вищезазначених негативних процесів церковного сепаратизму в Україні, відбудеться суттєве розділення і загострення відносин між Помісними Автокефальними Православними Церквами у світі, яке на сьогодні, зокрема, у протистоянні з Константинопольською Православною Церквою вже ініційовано Російською Православною Церквою.
29 лютого 2024 року Синод Румунської Православної Церкви на своєму засіданні, яке відбулося під головуванням Блаженнішого Даниїла (у світі – Дан Илие Чоботя), архієпископа Бухарестського, митрополита Мунтенського і Добруджийського, намісника Кесарії Каппадокійської, Патріарха Румунського, з грубим порушенням церковних канонів щодо дотримання міжцерковних територіальних канонічних кордонів між помісними автокефальними церквами, ухвалив заснувати на території України свою структуру. Дане рішення ухвалено без погодження та згоди з Православною Церквою України, та швидше всього мовчазливо і кулуарно було погоджено з Російською Православною Церквою та відповідними спецслужбами російської федерації.
Відповідно, у випадку подальшого поширення вищезазначених крайнє небезпечних і негативних процесів можливого церковного сепаратизму, спровокованого і спланованого іноземними церковними центрами управління, наслідки такої негативної і неканонічної церковної політики можуть призвести до виникнення додаткових загроз щодо збереження міжконфесійної і міжнаціональної стабільності в Україні, а також, щодо забезпечення національної безпеки і територіальної цілісності України в умовах широкомасштабної російсько-української війни.
Віктор Бедь,
доктор богословських наук,
доктор юридичних наук, професор
