Держава і пам’ять: антисемітизм без явища та геноцид без визнання?

Віктор Бедь
голова Всеукраїнського товариства борців за незалежність України
народний депутат України першого скликання
м. Ужгород, 17 червня 2025 року

11 червня 2025 року Кабінет Міністрів України схвалив законопроєкт про створення спеціального координатора з питань запобігання та протидії антисемітизму. Цей крок подається як черговий етап у забезпеченні прав людини та боротьбі з дискримінацією. Однак у поточних політичних умовах він викликає серйозні запитання — не лише щодо своєчасності, а й щодо морально-історичної справедливості.

Антисемітизм в Україні: проблема без явища — і політика без обґрунтування

Об’єднана єврейська громада України (ОЄГУ) відкрито заявила: прояви антисемітизму в Україні не мають системного характеру, а кількість інцидентів залишається однією з найнижчих у Європі [1]. Цю оцінку підтверджують дослідження Pew Research Center і Anti-Defamation League [2], які засвідчують: українське суспільство, попри війну і кризу, демонструє толерантність до національних меншин, включно з єврейською громадою.

Крім того, ще у 2021 році було ухвалено Закон України №1770-ІХ «Про запобігання та протидію антисемітизму» [3], який визначив правові механізми захисту євреїв в Україні. Тобто, наявна нормативна база, яка вже передбачає і превенцію, і відповідальність за дискримінаційні дії.

У цьому контексті створення ще одного органу — координатора з питань антисемітизму — виглядає надлишковим, адміністративно дублюючим і політично вмотивованим кроком. Особливо на тлі відкритої позиції Об’єднаної єврейської громади України (ОЄГУ), яка вважає створення окремої структури недоцільним і навіть потенційно шкідливим для суспільної злагоди [1].

Ізраїль не визнає Геноцид-Голодомор української нації 1932 – 1933 рр. : політичне лицемірство?

Найбільший дисонанс полягає у тому, що на фоні таких односторонніх ініціатив в Україні — держава Ізраїль, яка має трагічну історію Голокосту, досі не визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду української нації.

Попри офіційні звернення української сторони на дипломатичному рівні, попри науково доведені факти і світове визнання трагедії, Ізраїль займає позицію “стриманої мовчанки”. У 2018 році Кнесет відхилив законопроєкт про визнання Голодомору як геноциду [4], а в 2025 році, хоч і відкрив у Єрусалимі перший пам’ятник жертвам Голодомору [5], офіційного правового визнання не відбулося.

Такий підхід — або через страх паралелей із Голокостом, або через політичні міркування — є не просто несправедливим. Він є свідомим ігноруванням факту знищення української нації, що суперечить моральним і правовим принципам історичної пам’яті.

Масштаби трагедії 1932–1933 рр.: знищення української нації

Голодомор 1932–1933 років був злочином псевдоінтернаціонального комуністичного режиму Союзу РСР, очолюваного на той час Йосипом Сталіним. Цей злочин мав чітку мету — фізичне, етнокультурне й духовне винищення української нації як окремішньої європейської історичної спільноти. Українців убивали голодом і репресіями лише за те, що вони були українцями.

За різними оцінками, унаслідок Геноциду-Голодомору загинуло від 7 до 13 мільйонів українців [6]. Згідно з новітніми дослідженнями, зокрема Інституту національної пам’яті, ця цифра може перевищувати 10 мільйонів осіб. Однак встановити точну кількість жертв наразі неможливо, оскільки комуністично-радянська влада свідомо фальсифікувала статистичні дані, приховувала смертність і занижувала чисельність українців як носіїв національної ідентичності в офіційних документах.

Ознаки геноциду є очевидними:

• таємні директиви ЦК ВКП(б) щодо вилучення всіх продовольчих запасів у населення;
• заборона виїзду з території Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР — офіційна назва у 1919–1937 роках) у складі СРСР під час Геноциду-Голодомору;
• кримінальне переслідування за збирання колосків та інших залишків урожаю на полях (так звана «п’ятиколоскова стаття»);
• системне знищення національної інтелігенції, духовенства та селянства як носіїв української ідентичності;
• навмисне приховування масштабів трагедії — злочину проти людяності, скоєного комуністичним тоталітарним режимом Союзу РСР.

Усі ці дії відповідають критеріям геноциду, визначеним у Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року.

Політична відповідальність і національна гідність

Україна, як цивілізована європейська держава, ніколи не була і не є противником боротьби з антисемітизмом та іншими формами ксенофобії. Водночас національна політика пам’яті та захисту прав людини має ґрунтуватися на принципах справедливості, рівності та паритетності, без одностороннього акценту на захист окремих етнічних груп за рахунок ігнорування прав титульної української нації та інших національних меншин, що рівноправно є громадянами України.

У цьому контексті викликає занепокоєння створення посади державного координатора виключно з питань антисемітизму — в умовах, коли не існує системних або загрозливих передумов для загострення міжетнічних конфліктів за цією ознакою. Особливо неприйнятним це виглядає з огляду на те, що жертви Геноциду–Голодомору української нації 1932–1933 років досі не визнані низкою партнерських країн, зокрема Державою Ізраїль. Така ситуація створює враження державного і дипломатичного самоприниження, що викликає цілком логічні та слушні питання в українському суспільстві.

Це особливо болюче і неприйнятно в час, коли російський агресор у 2014–2025 роках продовжує збройну агресію проти України, масово вбиваючи українців лише за те, що вони є українцями, — що за своєю суттю вже набуває ознак новітнього акту геноциду, або принаймні — етнонаправленого терору проти української нації у ХХІ столітті.

Отже, в умовах повномасштабної російсько-української війни та екзистенційної боротьби за існування українського народу, уряд та вища політична влада України повинні виявляти більшу політичну зрілість, відповідальність і зваженість у питаннях захисту політичних, національних і природних прав титульної української нації, прав національних меншин, а також усіх громадян України незалежно від етнічного походження.

Така державна позиція має бути збалансованою, законною та суспільно консолідуючою, щоби не допустити штучного поділу громадян України за етнічною чи політичною ознакою та не провокувати непотрібні й безпідставні соціальні збурення, зростання недовіри чи конфліктності у внутрішньому суспільному середовищі — особливо на міжнаціональному та міжетнічному підґрунті.

Висновок

Українська держава має:

• право на історичну правду;
• обов’язок вшанувати жертви Геноциду-Голодомору української нації 1932 – 1933 рр.

Українська держава несе політичну відповідальність за недопущення рішень і заяв, які принижують історичну правду, гідність української нації та пам’ять про її жертви.

Це не є протиставленням трагедій Геноциду–Голодомору української нації 1932–1933 років та Голокосту єврейського народу 1939–1945 років.

Це — вимога рівності гідності, справедливості історичної пам’яті та міжнародної чесності, а також конституційного й міжнародно-правового захисту політичних і природних прав титульної української нації у власній національній державі — Україні, а також усіх інших національних меншин — громадян України, серед яких і єврейська спільнота, — без штучного і безпідставного виокремлення будь-якої етнічної групи в окрему привілейовану категорію у сфері державної політики.

Бо без визнання трагедії української нації — не буде ні повноцінного діалогу, ні моральної єдності в цивілізованому світі.

Список джерел:

1. Об’єднана єврейська громада України. Антисемітизм в Україні не має системного характеру, прояви носять побутовий (хуліганський) характер. – [Електронний ресурс]. – URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Антисемітизм_в_Україні (дата звернення: 17.06.2025).

2. Pew Research Center. Views on minority groups across Europe. – [Електронний ресурс]. – URL: https://www.pewresearch.org/global/2019/10/14/minority-groups/ (дата звернення: 17.06.2025).

3. Закон України № 1770-ІХ «Про запобігання та протидію антисемітизму». (2021). Верховна Рада України. – [Електронний ресурс]. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1770-20 (дата звернення: 17.06.2025).

4. Russian envoy says Israeli bill on Ukraine’s Stalin‑era deaths a wrong step. 27 лютого 2018 року. – [Електронний ресурс]. – URL: https://www.reuters.com/article/us-israel-russia-ukraine/russian-envoy-says-israeli-bill-on-ukraines-stalin-era-deaths-a-wrong-step-idUSKBN1FR1YW (дата звернення: 17.06.2025).

5. Суспільне Культура. В Єрусалимі встановили перший пам’ятник жертвам Голодомору в Україні. – [Електронний ресурс]. – URL: https://suspilne.media/culture/998139-v-erusalimi-vstanovili-persij-pamatnik-zertvam-golodomoru-v-ukraini/ (дата звернення: 17.06.2025).

6. Український інститут національної пам’яті. Увічнення пам’яті жертв голоду‑геноциду 1932–1933 рр. в Україні. – [Електронний ресурс]. – URL: https://old.uinp.gov.ua/publication/uvichnennya-pamyati-zhertv-golodu-genotsidu-1932-1933-pp-v-ukraini (дата звернення: 17.06.2025)