Розкольницька політика Російської Православної Церкви в Африці та інших країнах світу

Розкольницька політика Російської Православної Церкви в Африці та інших країнах світу

Віктор Бедь,
доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік,
директор Науково-дослідного інституту стратегічних та політико-правових досліджень Карпатського університету імені Августина Волошина

Церковна агресія під прикриттям «місіонерства»: виклики для України та Вселенського Православ’я

Після визнання автокефалії Православної Церкви України (ПЦУ) Олександрійським патріархом Феодором ІІ, Російська Православна Церква (РПЦ) відкрито вдалася до розкольницької та антиканонічної діяльності, заснувавши власний Африканський екзархат на території Олександрійського патріархату. Це стало не лише грубим порушенням церковного порядку, а й актом церковної агресії, який має всі ознаки геополітичної спецоперації, скоординованої зі зовнішньою політикою та спецслужбами Російської Федерації (2).

Канонічні порушення з боку РПЦ

Рішення РПЦ про створення екзархату на канонічній території Олександрійського патріархату є відвертим порушенням таких священних правил Вселенської Православної Церкви:
– 35 Апостольське правило — забороняє єпископу діяти за межами своєї єпархії без згоди місцевого ієрарха (1);
– 2 правило ІІ Вселенського Собору — підтверджує непорушність церковних кордонів (1);
– 8 правило ІІІ Вселенського Собору — забороняє втручання однієї єпархії в справи іншої без належних підстав (1);
– 28 правило IV Вселенського Собору — закріплює повноваження історичних патріархатів, зокрема Константинопольського й Олександрійського (1).

Реакція православного світу

Олександрійський патріархат визнав дії РПЦ антиканонічними, позбавивши сану митрополитів Леоніда Горбачова та Костянтина Островського. У вересні 2024 року Архиєрейський Собор Вселенського патріархату підтримав позицію Олександрійської Церкви. Митрополит Елладської Церкви Григорій Папафомас закликав розглянути питання про позбавлення РПЦ автокефального статусу (3).

РПЦ як інструмент гібридної війни та церковного неоколоніалізму

Дії РПЦ мають всі ознаки геополітичної операції, організованої РФ і її спецслужбами:
– просування концепції «русского міра» в Африці через «церковні» структури;
– використання дипломатичних каналів для роздачі «гуманітарної» допомоги;
– підкуп священнослужителів через стипендії та грошову винагороду (4);
– маніпуляція емігрантськими парафіями УПЦ МП у Європі, США, Африці.

Журналістські розслідування свідчать: багатьох африканських духовенство було введено в оману обіцянками підтримки, яка згодом не реалізовувалась (4).

Загрози для Вселенського Православ’я і безпеки України

Наслідки агресивної діяльності РПЦ:
– підрив євхаристичної єдності Православного світу;
– моральна та еклезіологічна дезорієнтація духовенства і вірян;
– релігійне прикриття гібридних впливів Росії;
– загроза національній безпеці країн, зокрема України.

Україна та Православна Церква України особливо вразливі:
– РПЦ намагається ізолювати ПЦУ на міжнародному рівні;
– дезавується автокефалія ПЦУ як церковна незалежність;
– порушуються права мільйонів українців-переселенців, які втратили парафії через окупацію (4).

Рекомендації для України, Церкви та міжнародної спільноти

1. Публічно засудити антиканонічні дії РПЦ на міжцерковному та державному рівні.
   2. Ініціювати міжнародний богословсько-канонічний форум із питань захисту церковної єдності.
   3. Активно інформувати духовенство Африки, Європи та Америки про реальні наслідки співпраці з РПЦ.
   4. Підготувати юридичні механізми міжнародного канонічного тиску на РПЦ та УПЦ МП.
   5. Посилити захист авторитету ПЦУ як єдиної канонічної Помісної Православної Церкви в Україні.
   6. За участі держави відкривати за кордоном духовно-культурні центри, які надають гуманітарну, духовну та пастирську допомогу українським переселенцям і діаспорі.

Висновок

РПЦ дедалі очевидніше діє не як Церква, а як політичний інструмент гібридної експансії Російської Федерації. Її діяльність в Африці — це не місіонерство, а церковний неоколоніалізм і релігійна форма агресії. Реакція на це має бути багатовекторною: канонічною, дипломатичною, державницькою, аналітичною.

В умовах повномасштабної російсько-української війни та у майбутній повоєнний період захист Православної Церкви України є складовою національної безпеки України, оборони духовної єдності, територіальної цілісності та підтримки Вселенського Православ’я.

Посилання на джерела

1. Святі канони Православної Церкви. – Київ: Видавництво УПЦ, 2012.
   2. Журнал засідання Синоду РПЦ, 29 грудня 2021 р.
   3. Папафомас Г. Канонічний коментар до дій РПЦ в Африці. – Афіни: Елладська Церква, 2024.
   4. Аналітична доповідь УЦІП. Церква і гібридна війна. – Київ: УЦІП, 2023.