Професор, єпископ Віктор Бедь виступив з доповіддю «Політико-правові аспекти ядерного роззброєння та національної безпеки України» на міжнародній науковій конференції у Львові

4 квітня 2025 року на базі Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти й кафедри теорії права та конституціоналізму Національного університету «Львівська політехніка» відбулася п’ята Міжнародна науково-практична конференція «Незалежність України: права людини та національна безпека».

Координатор і модератор конференції — Лілія Ярмола, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії права та конституціоналізму Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка».

Участь у конференції взяли провідні науковці та практики в галузі права, міжнародного права, філософії, релігієзнавства, економіки, психології, історії та інших наук з України та країн Європейського Союзу.

Конференція проходила у режимі онлайн.

Під час пленарного засідання, зокрема, виступив Преосвященніший Віктор Бедь — єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією Православної Церкви України, президент Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богословської академії, народний депутат України першого скликання, доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік — з доповіддю на тему:

«Політико-правові аспекти ядерного роззброєння та національної безпеки України»

У своїй доповіді професор, єпископ Віктор Бедь, зокрема, наголосив на такому:

У період 1991–2025 рр. відповідно до норм внутрішнього та міжнародного права Україна не була і не є зобов’язаною роззброюватися, зокрема у частині ядерної стратегічної зброї.

Проведення ядерного стратегічного роззброєння України у 1990–1996 рр. було здійснено найвищим політичним керівництвом державної влади з порушенням Конституції України, законодавства України, без узгодження таких дій з Верховною Радою України та без ратифікації відповідних двосторонніх угод між урядовими інституціями Держави Україна та Російської Федерації.

Проведення ядерного стратегічного роззброєння в односторонньому порядку Україною у 1991–1996 рр., як і подальша передача Москві стратегічного озброєння, зокрема частини Ту-160, Ту-95МС, ракет Х-55 в обмін на газові борги (1999–2001), не відповідало інтересам Держави Україна, призвело до ослаблення обороноздатності держави та поставило під загрозу збереження суверенітету й територіальної цілісності України від подальших агресивних зазіхань Російської Федерації (2014–2025).

Будапештський меморандум (05.12.1994), щодо відмови України від ядерної зброї, не є міжнародним договором і не передбачає жодної відповідальності за його недотримання чи порушення сторонами його підписання (Україна, США, Велика Британія та Російська Федерація). Ця політична декларація не є міжнародним договором, згідно з яким Україна, як у минулому, так і сьогодні, зобов’язана відмовлятися від свого статусу ядерної держави, особливо зважаючи на те, що цей меморандум було грубо й цинічно порушено Російською Федерацією, яка розпочала військову агресію проти України у лютому 2014 року. Даний документ не було надалі  ратифіковано Верховною Радою України

На момент підписання Будапештського меморандуму (05.12.1994) та, зокрема, приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї й його ратифікації Верховною Радою України (16.11.1994), Держава Україна була де-юре і де-факто ядерною державою.

Жодного рішення про оголошення України без’ядерною державою найвищий орган законодавчої влади — Верховна Рада України — у період 1991–2025 рр. не ухвалював. Відповідно, Держава Україна, яка після 24 серпня 1991 року законно успадкувала частку (третю за величиною у світі) ядерного військового потенціалу після розпаду Московського комуністично-радянського Союзу РСР, де-юре й надалі залишається ядерною державою згідно з положеннями внутрішнього законодавства та міжнародного права.

У період 1992 – 2001 рр. обсяг переданої Російській Федерації або знищеної ядерної стратегічної зброї склав:

• тактична ядерна зброя: – 2 000 одиниць, вивезено у 1992 р.;
• стратегічні ядерні боєголовки: – 1 700 одиниць, вивезено до 1996 р.;
• МБР (РС-18, РС-22): – 176 одиниць, знищено;
• бомбардувальники Ту-160, Ту-95МС: – 44 одиниці, частково передані, частково знищенні;
• ракети Х-55: – мінімум 1 000 одиниць, частково передані.

Дії найвищих посадових осіб державної влади України, зокрема у період 1991–1996 рр. — серед яких колишні президенти держави Леонід Кравчук, Леонід Кучма, а також прем’єр-міністри (Вітольд Фокін, Леонід Кучма, Юхим Звягільський, Віталій Масол, Євген Марчук, Павло Лазаренко), міністри оборони (Костянтин Морозов, Віталій Радецький, Валерій Шмаров, Олександр Кузьмук), голови Служби безпеки України (Євген Марчук, Валерій Маликов, Володимир Радченко) та інші, що діяли під час їх перебування при владі, — у питаннях незаконного та шкідливого для національної безпеки ядерного роззброєння України, підпадають під ознаки вчинення кримінальних злочинів (державна зрада, зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, службова недбалість).

З метою подальшого забезпечення гарантій безпеки державного суверенітету та територіальної цілісності України питання ядерного роззброєння в односторонньому порядку Держави Україна, зокрема у 1991–1996 рр. і надалі, потребують якнайшвидшої політико-правової переоцінки.

Відновлення українського ядерного збройного потенціалу, може стати дієвою гарантією забезпечення недоторканності державного суверенітету і територіальної цілісності України у майбутньому.

Матеріали конференції будуть опубліковані в окремому збірнику та онлайн.

Пресслужба КаУ ім. Августина Волошина