Єпископ Мукачівський і Карпатський Віктор Бедь взяв участь в зустрічі з головою Державної служби України з етнополітики та свободи совісті

29 березня 2024 року, в приміщенні Закарпатської обласної державної адміністрації – обласної військової адміністрації в м. Ужгород, відбулася зустріч Віктором Єленським, головою Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, який виступив перед присутніми та надалі дав відповіді на підняті питання.

Вході зустрічі було обговорено актуальні питання щодо релігійної політики в Україні. Участь у зустрічі, зокрема, взяли уповноважені представники від основних діючих на Закарпатті релігійних організацій.

Від Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України участь в зустрічі взяли: Преосвященніший Віктор Бедь, єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий єпархією та старший іподиякон Віктор Понзель, перший помічник керуючого єпархією, голова єпархіального відділу в справах молоді та ветеранів війни.

Зокрема, під час виступу, Преосвященнішим єпископом Віктором Бедь, було оприлюднено наступні пропозиції, які потребують належного державного врегулювання:

1. Розробити, прийняти та впровадити в життя державну програму підтримки відродженої та утвердженої Помісної Автокефальної Православної Церкви України, як правонаступниці історичної і древньої Української Православної Церкви з її майже 2000-літньою історією церковного будівництва на українських землях та яка впродовж декількох віків, під час чужинської окупації та розділення України, зокрема, у ХVІІІ – ХХ ст. ст. зазнала небаченого переслідування, нищення, порушення в правах та була позбавлена свого майна, храмів, монастирів, будівель, що належали Українській Православній Церкві з центром Митрополії у Києві, відродженій у ХХ столітті Українській Автокефальній Православній Церкві, їх єпархіальним управлінням, синодальним установам, духовним навчальним закладам, монастирям, місіям та іншим церковним інституціям. Держава, в особі її органів державної влади, повинна усвідомлювати те, що Помісна Автокефальна Православна Церква України історично і фактично є головним релігійним чинником у досягненні національної і духовної єдності української нації, що має надзвичайно важливе значення не тільки для збереження, примноження і розвитку багатотисячолітньої української духовної культури, але і для мобілізації всіх людських ресурсів у протидії московському агресору в російсько-українській війні 2014 – 2024 рр. Тож, на рівні органів державної влади та місцевого самоврядування Православна Церква України повинна отримувати більшу та багатогранну допомогу з  метою забезпечення умов та ресурсів для її утвердження та розвитку.
2. Держава мала би на рівні дипломатичних інституцій України закордоном створити духовно-просвітницькі місії чи центри з метою надання духовної опіки вимушеним українським переселенцям і представникам української діаспори та поширення у світі просвітницької інформації про українську духовну культуру із залученням до цієї діяльності представників Українських Церков.
3. Привести у відповідність до положень части 4 статті 35 Конституції України (… У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою) Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», зокрема, його частини першої статті 13 даного Закону та «Положення про порядок проходження  альтернативної (невійськової) служби» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 р. № 2066), згідно якого до  «Переліку релігійних організацій, віровчення  яких не допускає користування зброєю», всупереч Конституції України безпідставно не включено дияконів, священиків, єпископів (духовенство) традиційних і найбільших церков в Україні – Православної Церкви України, Української Греко-Католицької Церкви Римського понтифікату, Мукачівської греко-католицької єпархії Римського понтифікату та Римсько-Католицької Церкви, Закарпатської Реформатської Церкви, інших реформатських церков, Ісламу тощо.
4. Визначити на законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів положення про те, що у випадку залучення представників духовенства до проходження альтернативної (невійськової) служби, вона має проходити за місцем проживання священнослужителів та з дотриманням режиму, який не перешкоджає їм здійснювати свої повноваження як духовних осіб (дияконів, священиків, єпископів) за місцем їх церковного служіння, визначеного церквами.
5. Визначити на законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів питання про те, що на посади військових капеланів можуть приймати священнослужителі без їх мобілізації до Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України та інших воєнізованих підрозділів в Україні на підставі цивільно-правових угод та з правом одночасного залишення їх священнослужителями на своїх церковних приходах, в монастирях, духовних навчальних закладах та інших церковних інституціях.
6. Визначити на законодавчому рівні та на рівні підзаконних нормативно-правових актів положення про те, що Служба військового капеланства в усіх військових та воєнізованих інституціях України є окремим родом духовних військ, штатні посади в яких, зокрема, на командних посадах в системі управління та посадах військових капеланів повинні займати виключно особи в духовному сані (диякони, священики, єпископи). Доцільним також є, за родами військ та в інших воєнізованих інституціях України, за погодженням із Українськими Церква, створити відповідні військові єпархії, з урахуванням їх поділу за конфесійною належністю і з дотриманням конституційних гарантій на свободу віросповідування передбачених частиною 1 статті 35 Конституції України.
7. Надати офіційне роз’яснення Державною службою України про те, що у відповідності до частини 2 статті 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, зокрема, і по мобілізації на особливий період, визначеними Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для здобувачів освіти державних закладів освіти.
8. Не допустити внесення змін до пункту 18) Перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» щодо обмеження дії положень після закінчення воєнного стану в частині, якою передбачено: «під час проходження в установленому законодавством порядку закладом вищої духовної освіти процедури ліцензування та акредитації освітньої програми за спеціальністю «Богослов’я», створення та діяльності аспірантури, докторантури, спеціалізованої вченої ради цього закладу вищої духовної освіти за галуззю знань «Богослов’я» документи про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання викладачів (педагогічних і науково-педагогічних працівників) і членів спеціалізованої вченої ради, видані закладами вищої духовної освіти, вважаються еквівалентними відповідним документам, що видаються в установленому законодавством порядку». Заклади вищої освіти, які десятиріччями перебували під переслідуванням та обмеженням у правах за часів колишньої тоталітарної комуністично-радянської системи Союзу РСР, не мали повноцінних можливостей для належної підготовки, зокрема, науково-педагогічних кадрів на базі своїх закладів вищої духовної освіти за галуззю знань «Богослов’я» в достатній кількості та за розгалуженими напрямки наукових досліджень з богослов’я. Для вирівнювання цієї ситуації, потрібний тривалий час у декілька десятиріч, обмеження якого в частині надані певних преференцій з визнання наукових ступенів та вчених звань, які присвоюються закладами вищої духовної освіти, негативно відобразиться на підготовці науково-педагогічних кадрів на базі закладів духовної вищої освіти, знову загальмує і відкине на десятиріччя належний розвиток богослов’я у закладах духовної освіти та призведе до їх занепаду. Одночасно з цим, слід звернути увагу на те, що підготовленні висококваліфіковані науково-педагогічні кадри у закладах вищої світської освіти та з числа світських осіб, не можуть вирішити питання належного забезпечення науково-педагогічними кадрами у закладах вищої духовної освіти, які не завжди можуть чи здатні враховувати особливості догматичного вчення та канонічного права тієї чи іншої релігійної організації, або за своїми переконаннями не належать до тієї чи іншої конфесії чи є атеїстами.
9. З метою протидії корупції, недопущення вибірковості і суб’єктивності, та сприяючи розвитку галузі знань «Богослов’я» внести доповнення до пункту 14-1 статті 36 Закону України «Про вищу освіту», щодо приведення його до дзеркальної відповідності з положенням пункту 14 статті 36 цього ж Закону в частині наділення Вчених рад закладів вищої освіти приймати остаточні рішення про визнання документів про наукові ступені та вчені звання видані закладами вищої духовної освіти під час прийняття на роботу педагогічних, наукових, науково-педагогічних та інших працівників, а також під час зарахування вступників на навчання.
10. На виконання положень пункту 14-1 статті 36 Закону України «Про вищу освіту» вирішити питання про відкриття відповідної вкладки в системі Єдиної державної електронної бази з питань освіти Міністерства освіти і науки України (далі – ЄДЕБО), щодо внесення закладами вищої освіти інформації щодо рішень їх Вчених рад про визнання документів про вищу освіту, а надалі, за умов внесена відповідних доповнень до Закону, і про наукові ступені та вчені звання виданих закладами вищої духовної освіти, відкриття якої не вирішено по сьогодні, не зважаючи на внесені відповідні зміни до Закону України «Про вищу освіту» Законом № 2145-VIII від 05.09.2017 р.
11. Посприяти на рівні органів державної влади, Закарпатської обласної державної адміністрації – обласної військової адміністрації, Закарпатської обласної ради, районних державних адміністрацій – районних військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Закарпатській області щодо:

– передачі у користування чи власність Мукачівсько-Карпатській єпархії Православної Церкви України, як духовної спадкоємниці древніших Мукачівської, Мараморошської та Карпатської православних єпархій на Закарпатті у складі Київської, Галицької митрополій Української Церкви та Константинопольського патріархату, приміщень чи будівель під розміщення єпархіального Управління єпархії;

– передачі у користування чи власність Ужгородської української богословської академії Православної Церкви України (однієї з чотирьох діючих в Україні духовних академій ПЦУ) приміщень чи будівель для розміщення даного закладу вищої духовної освіти;

– надання у постійне користування земельних ділянок для будівництва та обслуговування релігійних організацій Мукачівсько-Карпатської єпархії Православної Церкви України в населених пунктах Закарпатської області, в яких створено чи буде створено у майбутньому відповідні релігійні організації Православної Церкви України (парафії, монастирі, місії тощо).

Надалі, також виступили Преосвященніший Микола Петро Лучок, правлячий єпископ Мукачівської дієцезії Римсько-Католицької Церкви та Преосвященніший єпископ Ніл Лущак, апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Римського понтифікату.

Зустріч пройшла в дружній та діловій атмосфері.

Пресслужба МКЄ ПЦУ