ДВІ ПАСХИ НА ЗАКАРПАТТІ 2026: КАЛЕНДАРНЕ РІШЕННЯ МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ ЯК ФАКТОР РОЗДІЛЕННЯ ТА ВИКЛИК ЄДНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА І НАРОДУ

     Віктор БЕДЬ,
єпископ Мукачівський і Карпатський,
керуючий Мукачівсько-Карпатською єпархією
Православної Церкви України,
доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор

     м. Ужгород
30 березня 2026 року

     СИМПТОМ, А НЕ ВИПАДКОВІСТЬ

     У 2026 році Закарпаття постає перед показовою і водночас тривожною реальністю. Пасха Христова святкуватиметься у дві різні дати — 5 квітня та 12 квітня:

• 5 квітня — вірники Мукачівської греко-католицької єпархії разом із римо-католиками;
• 12 квітня — Православна Церква України та Українська Греко-Католицька Церква.

     Це не випадковість і не технічна календарна деталь.

     Це — прояв глибших і системних процесів, що стосуються:

• історично сформованої національної церковної ідентичності;
• вірності національній культурній та духовній традиції;
• цілісності національної ідентичності та єдності української нації;
• геополітичного впливу на Закарпаття зовнішніх політичних і церковних центрів, у тому числі тих, які не є дружніми щодо української нації, Держави України та Української Церкви.

     Факт «двох Пасх» у межах одного регіону, однієї держави і одного народу є об’єктивно підтвердженим і матиме безпосередні наслідки для життя громад, родин і суспільної єдності загалом.

     Проте значно небезпечнішим є інше: уже сьогодні цей факт перетворюється на чинник розділення, який підриває не лише релігійне життя, а й суспільну та національну єдність українців.

     Таким чином, йдеться не про календар як такий. Йдеться про стратегічний напрям національного розвитку, збереження ідентичності та єдність української нації.

     УЖГОРОДСЬКА УНІЯ 1646 РОКУ: ЄДНІСТЬ БЕЗ ВТРАТИ СХІДНОГО ОБРЯДУ ТА
ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА

     Ужгородська унія 1646 року була актом церковного поєднання частини духовенства і вірників Української Церкви на Закарпатті з Римським Апостольським Престолом, але не означала асиміляції української церковної традиції до латинського обряду та західної церковної практики.

     Її засадничі принципи передбачали:

• збереження візантійського (східного) обряду;
• збереження літургійної традиції українського християнства в її візантійському (східному) вираженні, включно з пасхальним обчисленням;
• збереження духовної ідентичності українського (руського) народу;
• єдність із Апостольським Престолом без відмови від східної церковної традиції та обрядовості.

     Це був баланс — не злиття, а співбуття української духовної культури і традиції із західноєвропейським християнським світом.

     Саме тому будь-який відхід від української східної церковної пасхальної традиції не є другорядним — це питання вірності історичному церковному, культурному та духовному вибору, сформованому впродовж століть українським народом як цілісною і єдиною нацією.

     КАЛЕНДАРНЕ РІШЕННЯ МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ:
БОГОСЛОВСЬКО-ОБРЯДОВИЙ ЗСУВ

     Перехід Мукачівської греко-католицької єпархії Римського понтифікату на григоріанське обчислення Пасхи означає:

• відхід від традиційної східної пасхалії, а відтак — і від української національної духовної традиції;
• синхронізацію із західною (латинською) календарно-літургійною практикою, пов’язаною з іноземними церковними, державними та культурними традиціями і впливом відповідних зовнішніх духовних, церковних та політичних центрів;
• розрив із пасхальною літургійною традицією більшості українських церков і єдиним ритмом історичного церковного життя української нації, що послаблює її внутрішню національну та духовну єдність;
• Пасха — це не просто дата.
• Це центр і сутність віри Христової, серцевина церковного року та основа єдиного духовно-церковного ритму життя української нації.

     Саме тому відокремлена зміна способу обчислення пасхалії окремою церковною структурою в Україні — у даному випадку Мукачівською греко-католицькою єпархією Римського понтифікату — не може розглядатися як суто адміністративне рішення.

     У своїй суті це — богословсько-цивілізаційний вибір зі зміщенням від української східної церковної традиції, який означає відхід від спільної духовної традиції та послаблення духовної і національної єдності української нації через церковне розділення у сфері пасхальної традиції.

     ДВА ВЕЛИКОДНІ — ДВА РИТМИ В ДУХОВНОМУ ЖИТТІ ОДНІЄЇ НАЦІЇ:
РЕАЛЬНІСТЬ РОЗДІЛЕННЯ

     У 2026 році українці Закарпаття житимуть у двох різних духовно-церковних ритмах:

• одні святкуватимуть Воскресіння Христове — 5 квітня;
• інші продовжуватимуть Великий піст і цього дня відзначатимуть Вхід Господній в Єрусалим (Вербну неділю) — також 5 квітня.

     Надалі:

• одні святкуватимуть Воскресіння Христове — 12 квітня;
• інші цього дня відзначатимуть Антипасху — також 12 квітня.

     Це породжує:

• розділення в духовно-церковній та національній традиції єдиного народу;
• розділення у сім’ях;
• розділення у громадах;
• розділення у спільному, єдиному для нації переживанні головного християнського свята — Воскресіння Христового.

     На жаль, у даному випадку мова не про «багатство різноманіття». Це — порушення єдиного пасхального та церковно-літургійного ритму духовного життя української нації.

     І ця ситуація у духовному житті нації відбувається в умовах триваючої російсько-української війни (з 2014 року), коли духовна і національна єдність українців є критично необхідною.

     ВІДХІД МУКАЧІВСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ
ВІД ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ТРАДИЦІЇ

     У 2026 році:

• Православна Церква України;
• Українська Греко-Католицька Церква;
• більшість Помісних Православних Церков

     святкують Пасху — 12 квітня.

     Натомість Мукачівська греко-католицька єпархія Римського понтифікату святкує Пасху — 5 квітня.

     Це означає, що таке рішення, незалежно від його характеру — чи свідомого, чи зумовленого впливом зовнішніх чинників, — об’єктивно має наслідком:

• віддалення не лише від українського православного церковного середовища та східної літургійно-календарної традиції;
• але й від загальноукраїнського греко-католицького церковного простору.

     Унаслідок цього формується окремий церковний простір, який дедалі менше інтегрований у спільну українську духовну традицію та єдиний ритм церковного життя української нації.

     Такий процес об’єктивно веде до:

• послаблення міжцерковної єдності в Україні;
• розмивання спільної української духовної та національної ідентичності;
• поглиблення внутрішнього релігійного і національного розділення на церковному підґрунті.

     ГЕОПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ: КОМУ ВИГІДНА РЕЛІГІЙНА ДИСГАРМОНІЯ
НА  ЗАКАРПАТТІ

     У сучасних умовах, зокрема в контексті триваючої російсько-української війни (з 2014 року) та протидії євроінтеграції України з боку окремих зовнішніх політичних режимів, жоден деструктивний процес у прикордонному регіоні не є ізольованим.

1. Зовнішній вплив із боку Угорщини
   (політичний курс уряду Віктора Орбана)

     Закарпаття є об’єктом постійної уваги угорської державної політики.

     Будь-яке:

• послаблення української національної єдності;
• формування відчуття окремішності;
• культурно-церковне дистанціювання від загальноукраїнського простору об’єктивно розширює можливості недружнього зовнішнього впливу та посилює роль Угорщини у внутрішніх процесах регіону, зокрема через підтримку угорських і політично-русинських сепаратистських наративів і практик.

2. Інтереси держави-агресора — Російська Федерація

     Ворожа та агресивна стратегія Російської Федерації щодо України системно і послідовно базується на:

• розділенні — національному, міжнаціональному та релігійному;
• підриві єдності — національної і духовної;
• формуванні альтернативних і протиставлених ідентичностей.

     У цьому контексті ситуація «двох Пасх» набуває не лише церковного, а й інформаційно-політичного значення і використовується як:

• аргумент для просування наративу про «розділену Україну»;
• інструмент послаблення духовної та національної єдності українського суспільства.

     Таким чином, релігійно-календарне розділення на Закарпатті об’єктивно вписується у ширший контекст зовнішніх впливів, що спрямовані на послаблення єдності української нації.

     ІДЕОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР: «ПОЛІТИЧНЕ РУСИНСТВО» ЯК ІНСТРУМЕНТ
РОЗДІЛЕННЯ

     Окремим і надзвичайно небезпечним чинником є поширення ідеології так званого «політичного русинства», спрямованої на розмивання української національної ідентичності.

     Йдеться не про історичну традицію самоназви українців Західної України, зокрема й Закарпаття, яка вживалася впродовж століть і зберігалася в період перебування цих земель у складі Австрійської імперії та надалі Австро-Угорської імперії (ХVIII — початок ХХ століття), а про:

• антиукраїнську політичну конструкцію;
• ідеологічний проєкт антиукраїнського спрямування;
• інструмент розмивання української національної ідентичності.

1. ПІДМІНА ІСТОРИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

     Історично та етнічно русини є частиною українського народу і складовою єдиної української нації.

     Натомість сучасна антиукраїнська ідеологія та пропаганда подає:

• «русинів» як окремий народ;
• Закарпаття як окремий цивілізаційний простір;
• церковне життя на Закарпатті як відмінне від загальноукраїнського.

     Це — не історія, а ідеологічна конструкція і пропагандистська модель, спрямована на розділення української нації та послаблення української державності.

2. ЗОВНІШНЯ ПІДТРИМКА ІДЕОЛОГІЇ «ПОЛІТИЧНОГО РУСИНСТВА»

     Ця ідеологічна концепція та пов’язана з нею пропаганда:

• підтримується окремими політичними і церковними колами в Угорщині;
• використовується та поширюється інформаційними структурами і спецслужбами Російської Федерації;
• транслюється антиукраїнськими політичними силами (як зовнішніми, так і внутрішніми) через медійні, псевдонаукові та окремі релігійні середовища, а також через відповідні інформаційні мережі, мережі ворожої агентури та агентів впливу.

3. ЗВ’ЯЗОК ІЗ КАЛЕНДАРНИМ ПИТАННЯМ

     Церковно-календарна відмінність у святкуванні Пасхи:

• підсилює відчуття окремішності в межах одного народу;
• формує відмінний церковно-літургійний ритм життя вірян, що розходиться із загальноукраїнською традицією та послаблює духовну і національну консолідацію української нації;
• створює підґрунтя для формування відмінних духовних і світоглядних орієнтирів у частини українського суспільства.

     У такому контексті церковний календар перестає бути лише богословсько-літургійним інструментом і набуває значення стратегічного чинника, що впливає на формування духовного, культурного та національного простору. Відтак він виступає не лише елементом церковної традиції, але й фактором, який безпосередньо впливає на зміцнення або послаблення духовної і національної єдності української нації.

     БОГОСЛОВСЬКО-СТРАТЕГІЧНІ ВИСНОВКИ

     Проблема полягає не в церковному календарі як такому.

     Проблема — у напрямку духовного, церковного та національного розвитку української нації і Держави України.

     У розглянутій ситуації простежується:

• зміщення від української церковної традиції східного обряду до західної календарно-літургійної моделі, притаманної іноземним державам і їхнім церковним центрам управління;
• послаблення історично сформованої української церковної ідентичності.

     Цей процес не є нейтральним. Він має ознаки богословсько-цивілізаційного зсуву.

     Подвійне святкування Пасхи у 2026 році на Закарпатті в межах православного та греко-католицького просторів є не випадковістю, а наслідком обраного курсу Мукачівською греко-католицькою єпархією Римського понтифікату, який:

• означає відхід від української пасхальної традиції;
• вступає в суперечність із духовною логікою та проголошеними засадами Ужгородської унії 1646 року;
• посилює розділення українських християн на Закарпатті та в Україні;
• створює додаткові можливості для посилення зовнішніх негативних і небезпечних впливів в Україні;
• корелює з поширенням чужинської антиукраїнської ідеології «політичного русинства» на Закарпатті як чинника розділення українців;
• несе ризики послаблення духовної та національної єдності української нації.

     Духовна та національна єдність не руйнується одномоментно — вона послаблюється поступово через рішення, які можуть виглядати технічними, але насправді мають глибокі духовні, політичні та геополітичні наслідки.

     Пасха є центром і сутністю християнського вчення та життя, торжеством Воскресіння Христового як основи спасіння, і водночас — фундаментом єдиного духовно-церковного ритму життя народу.

     Тому її роздільне святкування в межах однієї нації виходить за межі календарного питання і стає питанням збереження духовної та національної єдності народу.

     Наразі ухвалене рішення керівництвом Мукачівської греко-католицької єпархії Римського понтифікату щодо визначення нової дати святкування Пасхи з 2026 року є фактом, який уже має місце.

     Тож можемо з сумом констатувати, що ми стали свідками впровадження нового церковно-календарного розділення серед українських християн — передусім на рівні Закарпаття, але з відчутним резонансом і в ширшому загальноукраїнському контексті, — яке впливає на духовну, історичну та національну цілісність української нації.

     Його наслідки виходять за межі суто церковного життя і позначаються на стані єдності українського суспільства, зокрема в регіональному вимірі, створюючи передумови для напруження, спекуляцій та використання цього чинника в інформаційно-політичних цілях, у тому числі в контексті підтримки деструктивних наративів і проявів розділення.

     Водночас, хоча йдеться передусім про регіональний процес, його розвиток може мати ширші наслідки як прецедент, здатний впливати на подібні процеси в інших середовищах, де питання ідентичності, традиції та єдності залишаються чутливими.