До питання ядерного статусу України
Зважаючи на те, що Будапештський меморандум (05.12.1994) не є повноцінним міжнародним договором (це політична декларація і не більше) і до того ж був порушений його підписантами, наразі — Російською Федерацією, а також зважаючи на те, що на момент приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 16 листопада 1994 р. Україна була ядерною державою (де-юре і де-факто), — Україна має повне право на відновлення своєї ядерної стратегічної зброї.
Це право також ґрунтується на тому, що:
– зберігається пряма й екзистенційна загроза втрати державної незалежності та фізичного існування української нації з боку ядерного злочинця-агресора — Російської Федерації;
– відсутні реальні механізми забезпечення повної воєнної безпеки України з боку інших держав, зокрема в частині невиконання зобов’язань щодо прямого захисту України від зовнішньої агресії, зокрема й державами-підписантами Будапештського меморандуму: Сполученими Штатами Америки, Великою Британією, Російською Федерацією, а також державами, що приєдналися до нього — Францією та Китайською Народною Республікою;
– посилюються глобальні загрози миру та стабільності у світі з боку країн, які вже мають або прагнуть отримати ядерну зброю поза рамками міжнародного контролю, зокрема: Північної Кореї, Ісламської Республіки Іран, а також комуністичного Китаю, який системно нарощує свій військово-ядерний потенціал.
У цьому контексті слід наголосити: право держави на індивідуальну й колективну самооборону, включаючи право на відновлення стратегічної ядерної зброї як засобу стримування агресора, прямо передбачене міжнародним правом — зокрема, статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй. Також відповідно до статті 17 Конституції України, оборона суверенітету й територіальної цілісності держави є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Ці положення створюють правову основу для реалізації будь-яких легітимних засобів самозахисту, включно з поверненням до статусу ядерної держави у разі потреби.
Тож, у разі відновлення свого збройного ядерного статусу, Україна не порушить жодного положення ні українського, ні міжнародного права з цього питання, оскільки де-юре, зокрема з огляду на наявність на сьогодні діючих 15 ядерних реакторів, зберігає за собою правовий статус ядерної держави. Цей статус у частині стратегічної ядерної зброї був втрачений внаслідок незаконної та згубної самовідмови, що стала актом політичної зради з боку найвищого державного керівництва у 1990-х роках — зокрема під зовнішнім тиском і внаслідок маніпуляцій з боку політичної Москви — без належного юридичного оформлення та без остаточного і легітимного підтвердження без’ядерного статусу України.
Бо, що теж важливо у цьому питанні, — Верховна Рада України, яка має на це виключне право, ніколи не ухвалювала рішення про офіційне проголошення України без’ядерною державою.
При цьому слід мати на увазі та враховувати, що наявність у держави ядерної стратегічної зброї є передусім вагомим аргументом військового стримування проти зовнішніх загроз і недоброзичливих намірів потенційних країн-агресорів. Як у недалекому минулому наголошувала прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер, зокрема у своїх виступах 1980-х років, ядерна зброя є ефективною зброєю стримування, яка відіграє вирішальну роль у забезпеченні миру на міжнародному рівні.
Віктор Бедь,
голова Всеукраїнського товариства борців за незалежність України,
народний депутат України першого скликання
м. Ужгород
12.04.2025 р.
