банер на кау2

Як “бандерівці” розвалили сталінський ГУЛАГ

18192706202067 років тому політв’язні, 70% з яких були українцями, почали перше у сталінських концтаборах повстання.

Щорічно в третю неділю травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день маємо не лише пом’янути безвинно закатованих й репресованих, але й віддати данину шани усім, хто у той чи інший спосіб  наближав розвал СРСР та набуття державою Незалежності. 

Історики й політики досі сперечаються, яка із тріщин була першою і вирішальною для краху комуністичного режиму загалом. При цім, як зауважує знаний історик, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В’ятрович, “згадують Польщу 1980-го, Чехословаччину 1968-го чи Угорщину 1956 року. Проте варто заглибитися ще далі в історію, аби побачити, коли вперше створена Сталіним система зазнала серйозного удару. А сталося це майже відразу по смерті  “вождя народів” у травні 1953-го. Повстання політв’язнів, яке почалося 65 років тому, 26 травня 1953 року й увійшло в історію як Норильське, і було тією першою незнаною революцією, з котрої почався кінець всемогутньої комуністичної системи”.

Щодо першості, звісно ж, можна дискутувати й із цією тезою. А проте набагато важливіше докладно розповісти про цю малознану сторінку нашої історії, яка, поза сумнівом, стала початком кінця моторошного “архіпелагу ГУЛАГ”.

Правдою є те, що вони були першими, хто підняв повстання у серці ГУЛАГу. Двома місяцями пізніше струсонуло основи табірної системи СРСР Воркутинське, а наступного року – і Кінгірське повстання, ставши відтак однією з причин Хрущовської “відлиги”, появи шістдесятництва, дисидентства та зрештою – розпаду СРСР.

Цікаво, що під час Норильського повстання разом із представниками 85-ти інших національностей, українці, яких тут було понад 70% (!) відстоювали права та гідність ненасильницькими методами. Понад 20 тисяч ув’язнених поєднали усі відомі форми протесту: повстання, страйк і голодування. Об’єдналися не лише, аби вимагати поліпшення табірних умов, а й, як свідчить звернення протестантів, для “грандіозної історичної демонстрації єдності боротьби за свободу, за демократію…”.

 

Книжка Євген Грицяк
Книжка Євген Грицяк

 

Український “вірус непокори”

Горлаг (Головний особливо режимний табір) був виокремлений з Норильтабору 1948-го спеціально для утримання політв’язнів і мав серед в’язнів недобру славу. Сюди відправляли особливо небезпечних для радянської влади осіб – за термінологією МДБістів, “на вимирання”.

Норильське управління, що об’єднувало близько 40 таборів, знаходилося за полярним колом, у Таймирському (нині Долгано-Ненецькому) окрузі Красноярського краю Росії. Лише в районі Норильська загальна кількість ув’язнених становила 50 тисяч осіб. В’язні працювали на руднику й вугільних шахтах, цегельному та мідному заводах, хлоро-кобальтовому заводі, деревообробному комбінаті, а також зводили місто Норильськ.

Умови в Горлазі були жахливими: полярна зима, 12-годинна робоча зміна і жодних вихідних. Глибина котлованів сягала трьох, п’яти, а часом і десяти метрів. Іван Кривуцький, колишній в’язень 4-го табору, згадував: “Бувало, повертаємося з роботи, а в кожній колоні зі 100 чоловік одного-двох несуть уже неживих, а трьох-чотирьох ведуть під руки, тому що вже ледве ноги тягнуть”.

А ще – постійні приниження й знущання охорони, активістів і “блатних”. Місцем катувань часто ставав БУР (барак посиленого режиму). Аби знищити навіть думку про непокору, в’язнів пропускали через т.зв. молотобійку: людей заковували у наручники, били, а відтак піднімали догори й кидали всім тілом об підлогу, топталися по них.

Та все ж, як писав Олександр Солженіцин у своїй фундаментальній праці “Архіпелаг ГУЛАГ”, “вірус непокори” привіз влітку 1952-го до Норильська т.зв. карагандинський етап: “Не знаю, як в інших, а в нашому таборі спротив почався після того, як прийшов етап із ОУНівцями”. Етап налічував 1200 людей, значну частину яких становили вояки ОУН-УПА.

Табірне начальство ретельно підготувалося до зустрічі. “Всім сукам (кримінальникам, що прислуговували керівництву) табору роздали “для самооборони” фінські ножі, пояснивши, щодо Норильська рухається великий етап бандерівських головорізів” – згадує у своїй книзі уродженець Прикарпаття Євген Грицяк, що прийшов із тим етапом, а невдовзі став одним із організаторів повстання.

За його спогадами, адміністрація вирішила відразу “зламати” членів карагандинського етапу: “Біля воріт зони стоять шість “сук” із ножами й залізними палицями в руках. Конвой обшукує перших п’ятьох в’язнів і запускає за ворота. Там їх збивають з ніг, б’ють, погрожують ножами і гонять болотом по-пластунському до самого барака. І так п’ятірка за п’ятіркою”. Керівництво розраховувало, що “бандери” не винесуть образи й дадуть відсіч. А за це їх можна було б безкарно розстріляти…

Натомість із прибуттям “карагандинців” в Горлазі почастішали випадки відплати, що чекала на особливо старанних катюг. Приміром, помічника начальника БУРу Івана Горожанкіна, що насолоджувався, б’ючи в’язнів й особливо насідав на “бандер”, вже за два тижні після прибуття етапу знайшли із відрубаною головою. А що винних у страті знайти не могли, то меншало й охочих ставати “молотобійцями”, і згодом молотобійки взагалі скасували!

Тож Карагандинський етап виявився адміністрації не по зубах. Ще більше її впевненість у власних силах підірвала смерть Сталіна у березні 1953 року, яку політв’язні сприйняли з надією на амністію.

 

Табірне весілля
Табірне весілля

 

Здолати найбільшого ворога

Та їх сподівання були марними: амністія стосувалася лише кримінальників. Більшість ж московська влада засудила на так званий “бандерівський стандарт” – 25 років ув’язнення. Відтак конспіративні центри українських політв’язнів, які ще з кінця 1947-го з’явилися у кожному радянському концтаборі, почали піднімати бунти, який у Норильську переріс у справжнє повстання, що тривало з 26 травня по 4 серпня 1953 року.

Власне кажучи, виступ був спровокований табірною адміністрацією: у в’язнів почали стріляти без попередження. Навмисно, аби виявити та ізолювати найактивніших. Зокрема, 25 травня табірна охорона вбила в’язнів Жигайлова і Софроника та поранила Дзюбука. Наступного дня сержант Дятлов автоматною чергою вбив трьох і поранив сімох в’язнів 4-ї й 5-ї зон. Показові розстріли провокували арештантів на протидію, яка не змусила себе чекати.

З Довідки начальника тюремного Управління МВС СРСР полковника М.Кузнєцова:

“Ці факти розлютили ув’язнених 4-го, 5-го табірних відділень, яких було 7000 осіб, вони відмовилися вийти на роботу, виконувати розпорядження адміністрації табору, висунули категоричні вимоги про приїзд московської комісії…”

Керівником повстання 4-ї зони був українець Євген Грицяк. Наступного дня в’язні зібрали мітинг, на якому він виступив із закликом до страйку, відтак відмовилися повертатись у житлову зону. “На таке мало хто з десятків тисяч міг би наважитися. Він узяв на себе все: ініціативу, керівництво й повну відповідальність”, – згадує один з повстанців, львів’янин Іван Кривуцький.

Сам Грицяк пояснював згодом, що мирний характер Норильського повстання був одночасно і необхідністю, і свідомим вибором його керівників. З одного боку, беззбройні в’язні не могли почати повноцінного збройного повстання. З іншого, було достатньо “гарячих голів”, які хотіли битися, але не було чим…”

Наступного дня повстанців підтримали в’язні 5-ї зони, а згодом і 6-ї (жіночої), де українки вивісили гасло “Свобода народам і людині!”. 1 червня до повсталих приєдналися 1400 в’язнів зони №1. В’язнів стали морити голодом. Вони встановили на одному з будинків, який зводили, плакат: “Нас убивають і морять голодом”.

5 червня вже шість таборів Горлагу припинили роботу і виявили масову непокору табірній адміністрації у п’яти таборах, де утримувалося 16378 ув’язнених.

Загальновизнаним гаслом в’язнів 3-ї каторжної зони, які оголосили про повстання 4 червня, стало “Воля або смерть”. Вони вивісили чорний прапор із червоною смужкою, що символізувало кров, пролиту у боротьбі.

Керівниками повстання у 3-ій зоні були лідери двох українських підпільних груп: відомий дисидент і правозахисник Данило Шумук, що відсидів у радянських концтаборах майже 43 роки, і Степан Семенюк, до ув’язнення – провідник  Луцької округи ОУН на Волині. “Ми пам’ятали наказ Проводу ОУН: продовжувати боротьбу за волю України й інших поневолених народів скрізь і за будь-яких обставин”, – пояснював пізніше С.Семенюк.

Комітети повсталих табірних зон стали водночас законодавчими і виконавчими, охоронними й каральними органами. Особливо чітко під час повстання вони налагодили роботу з охорони порядку. Такій дисципліні дивувалася навіть тюремна адміністрація.

На високі труби котелень підняли чорно-червоні прапори смерті й непокори. Цілодобово завивали сирени. За допомогою повітряних зміїв в’язні розсипали над Норильськом тисячі листівок із закликом підтримати їх морально: повідомити керівництву СРСР про насилля над в’язнями…

6 червня прибула комісія з Москви, яку очолював начальник тюремного Управління МВС СРСР, особистий референт Берії полковник М.Кузнєцов. Комісія вирішила зайти на територію в’язнів, ігноруючи вимогу зустрітися спершу з їхніми представниками. Є.Грицяк наказав повстанцям мовчки “стояти стіною” і не пускати комісію в табір. Але хлопець на прізвище Ткаченко схопив каменюку і поцілив полковнику Михайлову в голову. Той скомандував “Вогонь!” Конвой почав стріляти: 20 чоловік поранено.

“Найголовніше, що ми подолали там – страх. Страх – це найбільший ворог”, – резюмує Грицяк.

вишивка

Розправа

13 червня адміністрація та комісія з Москви починають форсувати події. Кузнєцов наказує в’язням покинути 1-шу зону. “Не бійтеся ватажків-провокаторів – бийте і ріжте їх”, – кричав він у гучномовець. Розуміючи, що подальший супротив призведе до трагедії, керівник комітету повсталих Павло Френкель виводить в’язнів із зони.

28 червня 1400 в’язнів 5-го табору відмовилися покинути зону. По людях відкрили кулеметний вогонь: 11 убитих, ще 14 – важко поранених (12 із них теж померли).

4 липня адміністрація висунула ультиматум 4-ій зоні: вихід за зону, або розстріл. Щоб уникнути кровопролиття, Є.Грицяк вивів усіх.

7 липня оточили 6-ту (жіночу) зону. Литовка Ірена Сметонене-Мартінкуте згадує: “Жінки створили живе кільце. Лікоть до ліктя 4 тисячі стояли і скандували: “Стріляйте! Свобода або смерть!”. Протистояння тривало до ночі – солдати не наважувалися нападати на жінок. Тоді адміністрація застосувала пожежні машини: почали збивати з ніг, б’ючи водою в обличчя. Так здолали опір жінок.

Найдовше, ще майже місяць протрималася 3-я зона, що переважно складалася з українських і прибалтійських націоналістів, засуджених до каторжних робіт. Навколо неї стягнули війська. Останній чорно-червоний прапор жалоби за вбитими побратимами зірвали 4 серпня, коли на територію зони на великій швидкості увірвалися сім вантажівок з озброєними солдатами. На кабінах – кулемети. Без попередження почали стріляти в людей. Загинуло 57 осіб, поранено – 98…

Микола Барбон, один із організаторів повстання політв’язнів у Норильську: “Від тривалого недоїдання ми ледве стояли на ногах, але команду полковника “Розійтися по бараках!” не виконали. Після цього відчинилася залізна брама – і три шеренги солдат, виставивши поперед себе багнети, пішли на нас. Ми стояли пліч-о-пліч, і кожен чув, як б’ється серце того, хто поруч. Моноліт непокори і відчаю. І крихітний вогник надії, що це сон… Гострі багнети виблискували й наближалися до нас. Ще крок – й їхні вістря вперлися нам у груди. Страшна й неповторна мить найвищої нервової напруги. І раптом крик – це в’язень-литовець не витримав і, вхопившись лівою рукою за гостре лезо багнета, правою вдарив солдата кухонним ножем. Тоді пролунала команда полковника “Коли!” У груди, там, де серце, врізалися багнети. Перші в’язні впали під ноги карателям, інші мовчки відступали до бараків. Там і почалася кривава розправа…”

За офіційними даними, загальна кількість загиблих склала 153 людей. Із повстанців тюремна адміністрація виокремила 2920 активістів – 45 з них заарештували як організаторів, 365 – посадили в тюрму, 1500 – перевели до Магадана. Решту ізолювали у нових табірних пунктах… 

Смертю смерть перемогти

Це було перше й наймасовіше повстання по смерті Сталіна. Ключову роль у 69-денному повстанні зіграли українці, зокрема колишні бійці УПА. Коли почався штурм, і вояки поливали повстанців свинцем автоматів та кулеметів, українці відбивалися камінням. А коли й воно закінчилося – заспівали “Ще не вмерла Україна”…

Прецедент був сенсаційним. Повстання придушили, але вже у 1954-му Горлаг було ліквідовано, а 1956-го більшість його учасників вийшли на волю. Норильське повстання та наступні у Воркуті та Кенгірі змусили владу почати амністію політв’язням, що стала початком ліквідації системи радянських концтаборів.

Джерело: ukrainianpeople.us

dist osv UPD3

  kau adv 2020

uzgek adv 2020

Періодика pq main

Публікації

  • 1
  • 2
  • 3
Роман Шухевич: головнокомандувач УПА

Роман Шухевич: головнокомандувач УПА

30 червня 2020

Шухевич Роман Йосипович (народився 30 червня 1907 року у Львові, убитий НКВС 5 березня 1950 в с. Білогорш...

«Акт проголошення Української Держави»

«Акт проголошення Української Держави»

30 червня 2020

30 червня 1941 року в окупованому німцями Львові на зборах, скликаних членами ОУН(б), проголошено створен...

Уряд встановив штрафи за відсутність масок та проведення масових релігійних заходів

Уряд встановив штрафи за відсутність масок та проведення масових релігійних заходів

28 червня 2020

Уряд посилить контроль за дотриманням карантинних обмежень. Про це 25 червня 2020 року,  відкри...

Коліївщина: міти і факти

Коліївщина: міти і факти

27 червня 2020

250 років тому, у весняні дні 1768 року, розпочалося останнє в історії України велике козацьке повстання, що...

Як “бандерівці” розвалили сталінський ГУЛАГ

Як “бандерівці” розвалили сталінський ГУЛАГ

27 червня 2020

67 років тому політв’язні, 70% з яких були українцями, почали перше у сталінських концтаборах повстання.

Мережа Facebook визнала, що #KyivNotKiev – Кулеба

Мережа Facebook визнала, що #KyivNotKiev – Кулеба

27 червня 2020

Соціальна мережа Facebook офіційно перейшла до використання англійською мовою транслітерації назви української...

«НКВДисти у 1941 р. розстрілювали беззбройних політв'язнів» - до річниці трагедії

«НКВДисти у 1941 р. розстрілювали беззбройних політв'язнів» - до річниці трагедії

22 червня 2020

22-23 червня 1941 року розпочалися масові розстріли політичних в’язнів спочатку в західноукраїнських тюрмах НК...

«Брехня, маніпуляція та замовчування» – перші реакції з України, Польщі та Чехії на статтю Путіна про Другу світову війну

«Брехня, маніпуляція та замовчування» – перші реакції з України, Польщі та Чехії на статтю Путіна про Другу світову війну

21 червня 2020

Напередодні параду в Москві, який у зв’язку з коронавірусом було перенесено з 9 травня на 24 червня, президент...

Заборонені весілля, закриті садочки та ресторани: на Закарпатті посилюють карантин

Заборонені весілля, закриті садочки та ресторани: на Закарпатті посилюють карантин

19 червня 2020

Відповідне рішення прийняла обласна регіональна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайни...

Михайло Сорока: патріарх політв’язнів

Михайло Сорока: патріарх політв’язнів

17 червня 2020

16 червня 1971-го, на 34-му році ув’язнення, помер Михайло Сорока.

НЛО? Вчені знайшли в нашій галактиці кілька десятків розумних цивілізацій

НЛО? Вчені знайшли в нашій галактиці кілька десятків розумних цивілізацій

17 червня 2020

Британські астрофізики з Ноттінгемського університету провели розрахунки, які показали, що в нашій галактиці п...

Уряд скасовує ДПА для випускників, які не планують вступати до вишів

Уряд скасовує ДПА для випускників, які не планують вступати до вишів

16 червня 2020

Голова комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак заявив, що готуються відповідні зміни до за...