ТОП новини

Архімандрит Віктор (Бедь): Поспішність скликання архієрейського Собору засвідчує боязнь Московської патріархії та політичних кіл Кремля втратити контроль над УПЦ (МП) в Україні…

БВВ фотоБВВ фотоВідповідаючи на запитання нашого кореспондента Ігоря Токача про те, чому так швидко скликається архієрейський Собор Української Православної Церкви - складової структури Російської Православної Церкви в Україні, з обрання свого нового Предстоятеля архімандрит Віктор (Бедь), ректор Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія Карпатського університету, президент Міжнародної академії богословських наук відповів наступне:

 

Архім. Віктор (Бедь):

 

Статут про управління Української Православної Церкви передбачає що у випадку звільнення кафедри Предстоятеля УПЦ (МП) у термін не пізніше трьох місяців (90 днів) скликається Собор єпископів для обрання нового глави Церкви (п. 16, розділ У). Звичайно, зважаючи на вагомість Української Православної Церкви як в житті православних вірних, так і в суспільному житті Української держави, обрання глави УПЦ (МП) доречно було би проводити на Помісному Соборі Української Православної Церкви, скликання і повноваження якого, як вищого органу Церковної влади, передбачено розділом ІІ Статуту про управління УПЦ, але з формально-юридичної точки зору обрання Предстоятеля Української Православної Церкви як самокерованої частини Російської Православної Церкви в Україні (п. 5, розділ І Статуту про управління УПЦ) передбачено саме Собором єпископів.

 

Стосовно ж скликання Собору єпископів з обрання нового Предстоятеля Української Православної Церкви - складової частини Російської Православної Церкви в Україні, відразу на 13 серпня 2014 року (40-йдень з дня смерті Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана)), то звичайно що тут проглядається певна поспішність, яка, на мою думку, викликана певним побоюванням керівництва Московського патріархату та державно-владної політичної верхівки Московії (Російської Федерації) втратити контроль над УПЦ (МП) в Україні. І причини зрозумілі. В умовах коли політичне керівництво Московії (Російської Федерації) розгорнуло широкомасштабну неоголошену окупаційну війну проти України, в наслідок якої вже загинули тисячі невинних мирних громадян і українських воїнів, коли порушуючи українсько-російський мирний договір і всі міжнародні документи щодо гарантування держаного суверенітету та недоторканності територій інших держав, Російська Федерація підло і підступно анексувала український Крим, а Російська Православна Церква на чолі із московським патріархом Кирилом (Гундяєвим) не засудила агресивні і військові дії політичного керівництва Російської Федерації проти України, то московським церковним і навколо церковним колам реально є чого побоюватись щодо подальшого майбутнього Української Православної Церкви, як складової частини Російської Православної Церкви в Україні. Не мале занепокоєння в Московській патріархії і у владних політичних колах Московії викликають і процеси подальшого утвердження державного суверенітету та незалежності Української державності, поглиблення взаємовідносин та інтеграція України з країнами Євросоюзу, Сполучених Штатів Америки, світу. Особливу стурбованість в РПЦ, зважаючи на історично-політичні умови в яких опинилась Українська Православна Церква, як складова частина Російської Православної Церкви в Україні, викликає зростання волевиявлення серед українських православних та кліру УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ, і навіть УГКЦ, з вимогами щодо проголошення і утвердження єдиної автокефальної помісної Української Церкви, історичні початки якої, як Церкви Апостольської, сягають середини І ст. , а початки церковного будівництва – кінця ІІ – початку ІІІ ст. ст. Не говорячи вже про 1152-річчя з дня заснування Української (Руської) Церкви у 862 (3) р. Константинопольським патріархатом за правління блаженного князя київського Оскольда, з династії Кия.

 

Вище викладеними причинами і продиктована та поспішність, з якою, на мою думку, московські адепти в Синоді УПЦ (МП), під патронатом Московської патріархії, і вирішили чим швидше провести обрання нового Предстоятеля УПЦ (МП), щоб уникнути широкого громадського обговорення питання щодо пошуку шляхів подолання розділення православних в Україні та подальшого проголошення єдиної автокефальної помісної Української Церкви. Бо ні для кого не є секретом те, що основний склад постійних члені Священного Синоду УПЦ (МП) на чолі із містоблюстителем митрополитом Онуфрієм (Березовським), на сьогодні, складається виключно із осіб, які виступають за збереження подальшої належності Української Православної Церкви до лона саме Російської Православної Церкви – Московського патріархату. Відповідно і вибори нового Предстоятеля заплановано провести саме на Соборі єпископів, в обмеженому колі кліриків Церкви, а не на Помісному Соборі УПЦ (МП), щоб Російська Православна Церква не втратила контроль над своєю структурою в Україні, а відтак і політичне керівництво Московії (Російської Федерації), використовуючи РПЦ як складову структуру політичної системи своєї держави, і надалі, через свої церковні структури могло здійснювати свій диверсійний та підривний політичний вплив на свідомість частини громадян України, поширюючи серед них ідеї «лжерусского мира» та великодержавного ординсько-імперського московського шовінізму...

Відповідно перед єпископатом Української Православної Церкви (МП), серед якого більша частина щирі патріоти своєї Батьківщини України, стоїть не легкий вибір. Обираючи 13 серпня 2014 року нового Предстоятеля, який мав би в подальшому провести і якісне переформатування постійних членів Священного Синоду, Собор єпископів УПЦ (МП) фактично буде визначати курс Церкви на майбутню найближчу перспективу: чи іти шляхом подолання розділення і об'єднання православних в Україні, чи бути довічною структурою Російської Православної Церкви – Московського патріархату, як пережиток колишнього, чужого нам, імперського минулого Московії (Російської імперії) та комуністичного СРСР. Вибір курсу на збереження організаційно-правової залежності УПЦ (МП) від Російської Православної Церкви – Московського патріархату, це вибір прямої залежності і від політичного курсу чужої нам держави-агресора – Московії (Російської Федерації), а відтак і вибір залишитись на околиці історичного шляху українського народу та вірних в Україні, які бажають церковної єдності православних та утвердження своєї єдиної автокефальної помісної Української Церкви в ім'я Спасителя Нашого Ісуса Христа, Господа Бога і земної нашої Батьківщини-держави України.

 

Ігор Токач, спеціально для сайту
Богословська освіта в Україні

Публікації

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Super User - avatar Super User|Hits:114

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

31 березня 2015|Super User - avatar Super User|Hits:4624

30 березня 2015 року виповнилось 150 років з дня смерті великого будителя карпатоукраїнців (карпаторуських, ру...

Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

25 березня 2015|Super User - avatar Super User|Hits:4633

Завдячуючи чужинським політичним та церковним центрам, Україна і українці умисно були втягнуті у вікове церков...

Ідеї Шевченка про Бога і націю

Ідеї Шевченка про Бога і націю

28 лютого 2013|Super User - avatar Super User|Hits:4759

Майже тридцять п'ять років панування Москви на Україні виховали багато духовних яничар і між наддніпрянцями, і...