ТОП новини

Калиновий світ Василя Мацоли

MacolaВ унікальному, і на сьогодні вже раритетному виданні "Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття" (Ужгород, вид-во "Гражда", 2007 р.) до якого ввійшли найвідоміші представники політичного, господарського, науково-освітнього і культурного життя краю, що вклали у його розвиток і процвітання багато праці, особистої енергії, творчого натхнення, вміщено статтю про відомого і шанованого у рідному Закарпатті, обширах країн колишнього Радянського Союзу, близького і далекого зарубіжжя Василя Івановича Мацолу. Із лаконічних енциклопедичних рядків перед нами постає особистість – якій вдячні краяни, співвітчизники за щедрі самовіддані труди, які з ранньої юності і дотепер він присвятив людям, отчому краю, зробив усе можливе, щоб рідне Закарпаття у барвистому вінку незалежної Української Держави було яскравою, привабливою квіткою, яка дарує красу і силу багатогранного повноцінного життя.

Але ж про Василя Івановича ще можна прочитати і в багатьох інших авторитетних друкованих джерелах, які вийшли в світ у нашій країні і за рубежем. І в кожній публікації підтверджується вищесказане.

Висновок один – такі люди, як він, належать до когорти будівничих, котрі щоденною працею – із року в рік, із десятиліття в десятиліття, не чекаючи на сприятливі умови й обставини, чиюсь прихильність, сумлінно виконують визначене Всевишнім своє призначення на життєвій ниві. Це чудовий приклад для нинішнього і грядущих поколінь молоді. Адже набутий життєвий, трудовий, творчий досвід Василя Івановича Мацоли – своєрідна маршрутна карта, на якій дуже багато цікавого, важливого, пізнавального і повчального.

А втім, спробуймо подумки осягнути її, осмислити, співставити із реаліями життя – колишніми і теперішніми. На візитній картці Василя Івановича зазначено: «Доктор економічних наук, доктор філософії, професор, академік. Президент західноукраїнської туристичної Асоціації». Але цим не вичерпується перелік хоча б основних його почесних титулів і звань. Він – «Почесний працівник туризму України» академік-засновник Академії туризму України, депутат Закарпатської обласної ради Ш скликання, депутат Ужгородської міської ради чотирьох скликань. Аби тільки перерахувати його відзнаки, нагороди вийде занадто великий реєстр. Вважається за реальне й доцільне згадати про них у розповіді про Василя Івановича, його життєву і трудову дорогу, яка розпочалася далекого 8 жовтня 1939 р. в селі Калини Тячівського району й і з ласки Всевишнього щасливо продовжується по теперішній час. Дай Боже, щоб так було ще на многая і благая літ!

Герой свого часу

Людина може бути героєм і бранцем свого часу. Звичайно, що багато в чому це залежить від волі небесних сил. Але і від людини теж залежить багато. Наскільки вона зуміє визначити свою життєву мету, як зуміє розпорядитися своїм швидкоплинним часом, кожна хвилина якого неповторна.

Macolayouth…Василь Іванович рідко згадує свої ранні дитячі роки. Та й що згадувати? Вже з історії знаємо, що то були нелегкі часи. Якраз напередодні його народження розпочалася Друга світова війна. На Закарпатті у повну силу проявляв свою жорстокість окупаційний режим Гортіївської Угорщини. Нікого не турбувало, як живеться родині простого лісоруба Івана Мацоли у селі Калини. Хай собі журиться верховинський простак, що дати їсти, як одягнути, обігріти свою багатодітну родину. Далеко не все змінилося на краще і в перші повоєнні роки. Тоді доводилось дітям ставати дорослими ще й майже підлітковому віці – серйозно думати про своє життя, визначатися якою дорогою іти в майбутнє – ту на якій можеш стати героєм свого часу, чи ту, на котрій будеш його нещасним бранцем. Безперечно, що інтуїтивно, але з Божого провидіння малий Василь вибрав собі першу.

У 1953 році після закінчення школи він прийняв єдиноправильне, як на той час, рішення – треба найперше здобути професію, яка допоможе вижити, жити, утвердитися і, звичайно, даватиме моральне задоволення. Мабуть йому, здібному учню, мріялось про модні тоді спеціальності – льотчика,інженера-конструктора, лікаря… Дехто з його ровесників шукав ходи і виходи до прибуткових місць у торгівлі, чи десь інде, де можна знайти прибуток, де водиться, як кажуть, ліва копійка. Але перед Василем був приклад батька, його побратимів-лісорубів, роботящих калинівських газд для яких чесно зароблений мідяк важив більше, ніж крадений або хитро-мудро здобутий золотий.

Тож став Василь Мацола учнем токаря у Яворницькому (с. Зелене Верховинського (тоді Жаб’євського району) ліспромгоспі, що на Івано-Франківщині. Вивчившись, став працювати як молодий спеціаліст. Виявилось, що перші кроки у робітничому середовищі не завжди прості і легкі. Ми багато чули про «дідівщину» в армії. Але ж подібна «дідівщина» була в ті часи і серед робітництва, особливо у віддалених підрозділах ліспромгоспів, куди важко доступитися, та й контролю за тим, як приживається учорашній учень токаря практично не було. Тож довелося Василеві тягнути лямку за себе і за «того парня», жити прямо в майстерні без найменших зручностей, без спецодягу, належного харчування, перебиватися з дня у день з консерви і буханки чорного хліба на воду, та й із оплатою за виконану роботу було «по-дідівськи». Таке випробування витримував далеко не кожен. Деякі хлопці спивалися, піддавались тим нездоровим обставинам. Всяке було…

І тут, наче Боже провидіння, працьовитого, сумлінного молодого токаря Василя Мацолу запримітив один із керівників ліспромгоспу. Він особисто зустрівся з юнаком, переконався, що в того справді золоті до роботи руки, кмітливий розум, прагнення вчитись, що у нього є неабиякі задатки для професійного зростання. Так почалося сходження Василя Мацоли до перших вершин у його трудовій біографії. Все стало на своє місце і невдовзі його прізвище було серед передовиків підприємства, молодь горнулася до нього, бо ж крім усього любив спорт, умів організувати цікаве, змістовне дозвілля, а головне, був надійним другом, доброзичливим колегою по роботі.

Кажуть, як день почнеться, так він і пройде і завершиться. Початок трудової біографії Василя Мацоли був по-справжньому добрим, багатообіцяючим у найкращому розумінні цього слова. Далі багато що залежало особисто від нього. Міг спокійно працювати у ліспромгоспі й далі, підніматися по службових сходинках. Та несподівано, в дусі тих часів, розпочалася нова сторінка його життя.

"Романтика" цілини

Про епоху Цілини у житті колишнього Радянського Союзу нинішні покоління знають хіба що з книжок, кінофільмів, розповідей небагатьох іще живих учасників освоєння цілинних і перелогових земель у далекому Казахстані. Але ж на початку 60-их років минулого століття «цілина» була брендом для молоді, місцем де гартувалися характери, формувалися особистості, де на весь зріст проявлялися герої свого часу. Не могла оминути ця романтика і Василя Мацолу. Він із такими ж, як сам – самовідданими й працьовитими – вирішив бути там, де найважче, де потрібна праця кожного з них, щоб забезпечити народ хлібом, щоб людям жилося краще, достойно. Ніхто навіть не сподівався, що буде легко, не думав про кар’єру, особисті вигоди, зручності. Таку самовідданість і самопожертву у теперішній час важко навіть уявити.

Василь Мацола «цілинні університети» пройшов рядовим водієм. Об’їздив вздовж і впоперек безмежні цілинні простори і як на свій молодий вік багато чого побачив цікавого, доброго, повчального. Та й зворотний бік цілинної епохи побачив з її безгосподарністю, іншими кричущими мінусами. Там він навчився розуміти людей, критично сприймати те про що йдеться офіційно і що робиться насправді. Дійсно, «цілинний всеобуч» вийшов для нього пізнавально-повчальним і корисним. Але і вкладена ним праця у освоєння цілини теж була немала й відіграла своє значення. Якими не були б обставини, він трудився чесно, самовіддано. За що він, дев’ятнадцятирічний, відзначений своєю першою урядовою нагородою – медаллю «За освоєння цілинних земель».

Їдучи в далекий Казахстан, не думалось, не гадалось, що додому повернеться не скоро, що перед ним простягнуться такі несподівані шляхи-дороги, які і наснитись не могли у батьківській хаті у рідних Калинах.

На цілині Василя Мацолу призвали в ряди Радянської Армії. Молодий, ставний, білявий красень, один із цілинних передовиків став відмінником бойової і політичної підготовки. Довелося йому, закарпатцю, горянину з Тячівщини пізнати у нелегких солдатських буднях гори Таджикистану, Туркменії, палючі простори Узбекистану. Було важко. Але ніколи його не покидало почуття здорового оптимізму. Побратимам по зброї до душі була його, в чомусь схожа на гагарінську, посмішка, особливо те, що слово Василя Мацоли не розходилося з ділом.

Сходинками вгору

…Та знову доля перегорнула нову сторінку його життя. На цей раз у 1961 році довелося йому побувати у найгарячішій точці повоєнного світу – на острові Куба, де розгорнулися вкрай драматичні події, що могли спричинитися до розв’язання нової війни у світовому масштабі. Минуло багато літ, а Василь Іванович з любов’ю згадує своїх бойових побратимів, зустрічі із простими кубинцями, революціонерами, особисто з Фіделем Кастро. Правда, крізь призму часу тодішні події й обставини сприймає й оцінює дещо інакше. Адже були вони надто серйозними й небезпечними для всього світу й багато чого дотепер вкрито темною мрякою політичних обставин.

На щастя, все завершилося мирно. Повернувся Василь Іванович із Куби в офіцерському чині і почесним званням майстра спорту по боксу та боротьбі самбо. Досвідчені, здібні молоді офіцери в армії завжди на вагу золота. Як не вмовляли його залишитись на військовій службі, що лиш не обіцяли – все даремно. Не лежала душа до армійського вишколу. Хотілось поскоріше вернутись до цивільного життя, улюбленої професії. Звільнившись у запас, Василь Мацола поступає на навчання в Цілиноградський автодорожній технікум. Йому 23 роки. Прекрасний, молодий, але збагачений досвідом роботи, життєвими випробуваннями, вік зіграв важливу роль у сходженні на ще одну сходинку вверх. Його, молодого спеціаліста призначають начальником гаража Державінської автобази «Головцілинбуду» у м. Державінка, що у Казахстані. Посада винятково відповідальна. Як матеріально, так і морально. Адже за тобою – величезний парк автотехніки, люди, їх долі. Та впорався верховинець із цим завданням блискуче.

Про нього заговорили. Про його досвід роботи писалося в газетах. Відтак і нове відповідальне призначення на посаду контрольного механіка, майстра автобази №2 «Головтаджбуду» у м. Душанбе – столиці Таджикистану. На цей раз він теж виявився на висоті. Керуючись основним для себе правилом – працювати на повну силу, так, щоб людям не соромно було дивитись в очі, Василь Іванович знайшов спільну мову із робітниками, інженерно-технічним персоналом, відстоював їх інтереси, підтримував. Адже часи були непрості. Людям насправді жилося сутужно, хоч офіційно вважалося, що навколо суцільне благоденство. Згадуючи рідне село Калини, він з глибокою повагою ставився до місцевих традицій і звичаїв. Звичайно, що такого знаючого і мудрого керівника люди просто не могли не шанувати. На це звернули увагу у вищих патріотичних колах Таджикистану і його запросили у ЦК Компартії республіки на посаду інструктора промислово-транспортного відділу. До душі чи не душі була йому рутинна апаратна робота – то одна справа. І зовсім інша те, що добре знаючи автотранспортну галузь, він знаходив шляхи і можливості, щоб прилучилися до конкретних справ, підтримати живе, потрібне людям діло. Завдяки цьому Василю Івановичу вдалося уникнути небезпечної пастки – стати зашореним партійним функціонером. Навпаки, використовуючи можливості працівника ЦК партії союзної республіки, він підвищував свій професійний рівень, збагачувався новими знаннями, всім, що сприяло його ініціативності, всебічному розвитку як особистості. Тож саме за такі якості, а не з волі випадку, його направляють на навчання у Москву , у Вищу партійну школу при ЦК КПРС. Що не казали б сьогодні деякі скептики, а там при бажанні можна було почерпнути багато важливих і потрібних знань. Ще й збагатитися духовно. А з юних літ Василь Іванович дуже любив театр, музику, образотворче мистецтво. У Москві появилась можливість сповна почерпнути незабутні, яскраві враження, які запам’ятались на все життя (особисто познайомитись і заприятелювати із відомими на той час діячами культури, мистецтва кіно, письменниками). Зрештою, навчання у одному з найпрестижніших у ті часи закладі забезпечувало професійне зростання, далекосяжні і доленосні перспективи. Та вони визначались для нього не у Москві, не в інших столицях, крупних містах, не на високих посадах. Хотілося свої знання, досвід реалізувати у рідному краї для розвитку дорогого серцю Закарпаття. Колеги та й викладачі дивувалися – чоловіку пропонують такі вигідні варіанти у Москві, Києві!Інший би руками й ногами чіплявся за них. А він – дякує і проситься… додому, на Закарпаття. Що ж, закарпатці завжди були патріотами Срібної Землі. Ніщо не може замінити їм рідних гір і долин, їх калинового світу. Василь Іванович Мацола один із них. Неспроста в одній із його улюблених пісень є слова: «Ой немає краю, краю над ту Верховину!..»

У професійній круговерті

Понад 20 років тривала одіссея Василя Мацоли по далеких і близьких світах. Виїхав із Закарпаття, рідних Калин безвусим парубком, а повернувся 1968 року поважним чоловіком, який пройшов крізь вогонь, воду і мідні труби. За плечима і літа, і досвід роботи – від рядового водія-цілинника до працівника ЦК Компартії Таджикистану. У ті часи небувалого, стрімкого розвитку набула в області галузь міжнародного туризму. Це був один із проявів Хрущовської відлиги, хоч надворі набирала силу епоха Брежнєва. Багато чого було нового, такого, що робилося вперше. Закарпаттю, як і годиться, відводилась роль паровоза-першопрохідця. Тож на долю Василя Івановича випало нове випробування – вникати у тонкощі роботи інструктора відділу іноземного туризму Закарпатської обласної ради профспілок. Здавалося б, що тут складного – бери подання із підприємств, установ, колгоспів, радгоспів краю, складай списки, формуй групи і вперед. Це так на перший погляд. Але скільки довелося докласти зусиль, щоб відстояти ту чи іншу людину, до якої ні з того, ні з цього виникали запитання в обкомі партії, відповідних правоохоронних інстанціях. Василь Іванович брав на себе всю відповідальність, щоб захистити людину, відстояти для неї можливість побачити, як живуть люди по той бік кордону. Та було ще й безліч інших організаційних, технічних, фінансових нюансів, де знадобилися його високі людські й професійні якості, набутий досвід практичної роботи з людьми.

Доля службовця, як і доля військового завжди непередбачувана. Ніколи не знати сьогодні на якій ділянці працюватимеш завтра (у всякому разі в радянські часи це було типовим явищем).

Несподівано виринуло перед Василем Івановичем Мацолою нове призначення. У 1976 році довелося змінити освоєну ділянку роботи у відділі іноземного туризму Закарпатської облпрофради й повернутися в рідну автотранспортну стихію. Він очолив Ужгородську автоколону №2195. Галузь для нього не нова, знайома. Та особливості її роботи разюче відрізнялися від роботи на аналогічній посаді у Казахстані. Автотранспортне підприємство, яке він очолив тепер, обслуговувало практично всі області України Західного регіону, здійснювало міжнародні перевезення, практично реалізовувало прикордонне і транскордонне співробітництво не лише Закарпаття, але і всього колишнього Радянського Союзу. Тут не обійтись без обізнаності із законодавством своєї країни і принаймні сусідніх держав стосовно транспортних перевезень, знання основ митної справи, зрештою, певних дипломатичних навиків. Прагнучи знати все це ґрунтовно, досконало, проявив ініціативу щодо направлення на курси підвищення кваліфікації в Київському автодорожньому інституті зі спеціальності «Організація і управління автомобільним транспортом». Але щоб оволодіти найновішими досягненнями цієї галузі, довелося багато працювати над підвищенням свого професійного і управлінського рівня самостійно. Такий вже у нього характер – якщо робити, то зі стовідсотковою надійністю і якістю, якщо знати – то все – до дрібниці. Придивлявся до зарубіжних партнерів і самокритично визнавав на що потрібно звернути увагу у теоретичному і практичному аспектах. А ті, в свою чергу, дивувалися обізнаності й досвіду свого колеги стосовно автомобільних перевезень вантажів – внутрішніх і міжнародних. Чесно кажучи, Василь Іванович й думки не мав про те, що дана ділянка роботи – своєрідний стартовий майданчик на якому сповна проявляться набуті і нові ділові якості. Зрештою, так і сталося.

Готель "Закарпаття" - візитівка краю

Наприкінці 70-их років минулого століття, це пам’ятають представники старшого покоління, Закарпаття стало «сонячним сплетінням» усього радянського туризму – особливо міжнародного. Щодоби в область приїжджали десятки туристичних груп з усіх кінців Радянського Союзу. Прямуючи за кордон, зупинялися в Ужгороді. Аналогічно переважна більшість туристичних груп із країн Західної Європи, перетнувши кордон СРСР, так чи інакше мусіли робити привал у нашій області і, зокрема у Закарпатському відділенні ВАТ «Інтурист». Місцем таких зустрічей став новозбудований красень-готель «Закарпаття», який, по суті, став однією з найяскравіших візитівок обласного центру і всього краю. Щоб спрямувати цей бурхливий нестихаючий потік у потрібному руслі, а система міжнародного туризму в області працювала чітко й точно, як швейцарський годинник, потрібен був диспетчер, котрий міг би всьому дати лад, розумів не лише політичні, але й фінансові, економічні, транспортні особливості туризму. Це мала бути, до всього, презентабельна людина із певними дипломатичними здібностями, молода, енергійна і надзвичайно відповідальна. Керівництво в Ужгороді й Москві зробило вибір на кандидатурі Василя Івановича Мацоли.

У 1979 році він дістає призначення на посаду директора готелю «Закарпаття», (який будувався до «Всесвітньої Олімпіади-80» у Москві) – заступника керуючого відділенням ВАТ «Інтурист» по Закарпатській області в Ужгороді.

— Ото був справжній вир, — згадує Василь Іванович. Все, наче у популярній у ті часи пісні — «Ни минуты покоя…». Перш за все, довелося підбирати кадри, формувати штати. Від найменшої дрібниці залежало дуже і дуже багато. Забезпечення бездоганного рівня роботи усіх служб, кожного працівника, вимагало від нього, як керівника, повної самовіддачі, найвищого рівня професіоналізму. Тож Василь Іванович наполегливо вивчає всі новини і новаторства у міжнародній туристичній галузі, пройшов курси в Інституті підвищення квалфікації керівних працівників і спеціалістів Головного управління з іноземного туризму при Раді Міністрів СРСР, закінчив у 1990 році міжнародні курси підготовки менеджерів готельного господарства, організовані ІГМ-С (Австрія) та вищою комерційною школою Держкомтуризм СРСР. Багато важливого почерпнув для себе, вивчаючи у м. Майнц (Німеччина) проблеми сучасного менеджменту і маркетингу.

Набуті знання, досвід і прагнення забезпечити європейський рівень своєї ділянки роботи дали результат. Уперше в Ужгород почали приїжджати фахівці не лише з Києва, Москви, але й із Братислави, Будапешта, Праги, інших столиць, не так для настанов, як ознайомитись із новаторськими впровадженнями Василя Мацоли. Тепер уже і від нього можна було почерпнути щось оригінальне, цікаве, ефективне. По суті, то були перші кроки євроінтеграції, про які говорити вголос іще не наважувалися.

Призначення В. Мацоли у 1982 р. на посаду голови правління ВАТ – генерального директора готельно-туристичного комплексу «Інтурист-Закарпаття» дало можливість поступово реалізовувати задуми щодо ефективного використання туристичних і рекреаційних можливостей – краю, якими щедро наділена наша Срібна Земля. Він глибоко переконаний, що за цим майбутнє. Адже розвиток туризму й рекреації логічно забезпечує створення нових робочих місць, піднесення рівня соціально-культурної сфери, будівництво доріг тощо. Такі висновки зробив для себе, пройшовши навчання у США, Канаді, побувавши у 64 країнах усіх (крім Аввстралії) на всіх інших континентах світу, де на власні очі бачив, які широкі можливості чітко налагодженої туристсько-рекреаційної сфери і які перспективи розвитку відкриваються перед місцевими регіонами. А досягти цього можна тільки шляхом наукового, системного підходу. Сучасний туризм не визнає авральних, стихійних дій. Потрібно комплексно, планомірно вирішувати всі питання для створення привабливого іміджу Закарпаття. І слово не розійшлося з ділом. Підтвердженням цього є те, що за 25 років його роботи в готельному комплексі «Закарпаття» стабільно в господарській діяльності досягалися тільки високі показники. Коллективу готелю «Закарпаття» 14 разів присуджувались перші призові місця у Всесоюзному та республіканських змаганнях в системі «Інтурист».

Василь Іванович як реліквію зберігає Перехідний Червоний Прапор ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР ВЦРПСР і ЦК ВЛКСМ за найвищі в колишньому Союзі показники за розвиток туризму. Очолюваний Василем Івановичем коллектив «Інтуриста» тричі підряд заслужено отримував цю високу відзнаку, заслуживши цим право на її довічне зберігання на Закарпатті. КПРС, ВЛКСМ та Союз РСР відійшли у минуле. Україна позбулась комуністично-радянського тоталітаризму минулого та відновила свою багатотисячолітню державну нзалежність. «Інтурист» в умовах Української держави діє вже в інших формах. Але той Прапор залишається свідченням і підтвердженням вагомих трудових досягнень закарпатців. Досягнень, у яких велика частина праці Василя Івановича Мацоли.

Нашому молодому сучаснику важко навіть уявити наскільки було непросто досягти таких результатів. Адже суперниками інтуристівців маленького Закарпаття були могутні – комплексні підрозділи «Інтуризму» у Львові, Києві, Москві, Ленінграді, Прибалтиці, Закавказзя… Особливими досягненнями є і те, що в ті роки була чітко відпрацьована технологія прийому та обслуговування на Закарпатті туристичних групп із США, Канади, Австрії. Збережені зв’язки з інофірмами «Віслоцкі тревел» США, «Сатур-Чедок», «Панонія». У числі перших саме в Ужгороді була впроваджена комп’ютеризація обліку номерного фонду.

Розширилась і матеріальна база готельного комплексу «Закарпаття». З ініціативи і безпосереднього керівництва В. Мацоли запрацювали нові цехи: перший Баварський міні-пивзавод, міні-хлібопекарня, цех по виробництву морозива, цех безалкогольних напоїв. Зважмо, що все це були перші прояви господарювання по-новому, по-європейськи. Причому, дуже успішними. На пиво «до Мацоли» спеціально приїжджали у сімейні свята люди із навколишніх міст і сіл. А зарубіжні гості вважали, що за якістю воно навіть краще, ніж у них вдома… Для функціонування названих об’єктів були потрібні фахівці, обслуговуючий персонал. Бажаючих було багато. Адже, як говорилося між людьми: «У Мацоли файний заробіток. Головне – стабільний». Так було на початку тяжких 90-их. Як діють ці підприємства зараз – то вже інша розмова.

Варто сказати й таке, що під керівництвом Василя Івановича Мацоли для працівників ВАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» було побудовано 107-квартирний будинок, відкрито здоровпункт (терапевт, стоматолог). Як тут не працювати добросовісно?..

Тож закономірно, що заслуга в цьому Василя Івановича була належно оцінена на державному рівні. Йому, в числі перших на Закарпатті (та й Україні теж) було присвоєно почесне звання - Заслужений працівник туризму України.

Від науковця до академіка

Зустрічі із фахівцями готельного господарства, бізнесу на обласному, всеукраїнському, міжнародному рівнях, запрошення на найрізноманітніші конференції, «круглі столи», симпозіуми, де хочеш не хочеш, а мусиш ділитися досвідом, братии участь у дискусіях, принаймні різних звернень, колективних документів тощо. Його звіти, розрахунки бізнес-плани, думки-міркування щодо вирішення насущних проблем, виявилися дуже важливими і актуальними. Вони викликали жваве зацікавлення й серед науковців. Адже з уст Василя Івановича вони багато чого почули вперше. Якщо в теоретичних питаннях вони були добре обізнані, то фактажу щодо реального стану справ міжнародного українського туризму, зокрема його фінансово-економічних аспектів було обмаль. Тож досвід В. Мацоли був, як кажуть, попаданням у саме яблучко. Так на сторінках обласних, республіканських і зарубіжних періодичних видань, наукових збірниках появилась низка його статей. Учені Закарпаття,Львова, Києва у Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщини дають їм високу оцінку, відзначають їх глибину і актуальність, посилаються на них у своїх дослідженнях, громадській діяльності.

Невдовзі під науковим керівництвом доктора економічних наук, профессора, академіка НАН України Василя Мікловди, Василь Іванович Мацола підготував дисертацію на тему «Формування і розвиток рекреаційно-туристичного комплексу Закарпатської області», яку успішно захистив у 1996 році. Отримавши науковий ступінь кандидата економічних наук, він продовжує наполегливо працювати над поглибленим вивченням обраної теми. Володіючи ситуацією на місцях, чітко визначивши магістральні напрямки розвитку туризму, переконаний, що без наукових обгрунтувань і висновків, реальної ефективної програми розвитку соціально-економічного розвитку краю неможлива. Справді, наукова праця Василя Мацоли зацікавила широкі кола господарників, керівників владних структур – у Києві і в регіонах. Тому видання його монографії «Рекреаційно-туристичний комплекс України», здійснене у 1997 році, під грифом Інституту регіональних досліджень Національної Академії Наук України було дуже вчасним. У зазначеній науковій праці висвітлені питання, пов’язані із тогочасним станом у рекреаційно-туристичній галузі країни в цілому і Закарпаття зокрема. Опираючись на особистий досвід, власні дослідження і висновки, урахувавши відповідні напрацювання у європейському контексті, він подав свою методику оцінки рекреаційно-туристичних ресурсів, як необхідної умови переходу галузі на нові економічні відносини. Одним із перших з науковців Закарпаття він здійснив грунтовний аналіз рекреаційно-туристичних потенціалів краю – бальнеологічного, лісового, природно-заповідного, кліматичного, водного, спелео, історико-культурного і винятково важливого значення кожного з них.

Kau2017Важливість досліджень Василя Мацоли високо оцінили видатні науковці – на той час іще члени-кореспонденти НАН України, профессор М. І. Долішній, доктори економічних наук М. А. Козоріз і О. Є. Оксанич, науковці Закарпаття, сусідніх прикордонних регіонів, адже ця тема вкрай потрібна у всьому обширі Карпатського Єврорегіону, бо для всіх, розташованих у ньому країн, – туризм одне з основних джерел надходжень до бюджету, а звідси – і для розвитку соціальної, побутової сфер, культури, освіти, охорони здоров’я.

Здавалось би, як для науковця, справу зроблено, можна б і відпочити, поспостерігати, як ідуть справи на практиці у нас, у сусідів. Порівняти з аналогічними регіонами у Європі. Але Василь Іванович вирішив збагатити своє дослідження. Для нього важливо розібратися і зробити відповідні висновки, як, маючи даровані Всевишнім туристично-рекреаційні особливості й можливості Закарпаття, використати для системного оздоровлення людей, поєднати, як кажуть, «красиве і корисне».

Уже через рік виходить нова книжка Василя Мацоли — «Рекреаційно-оздоровчо-туристичний комплекс». У ній узагальнено існуючий на той період вітчизняний і світовий досвід його функціонування і розвитку в умовах ринкової економіки, подаються методичні підходи щодо формування організаційно-економічного механізму діяльності цієї сфери. Важко уявити, яку силу-силенну розрахунків, спостережень, висновків треба було зробити для цього, опрацювати величезний обсяг наявних друкованих праць із цього питання, щоб сказати своє вагоме переконливе слово, яке вкрай потрібне для фахівців, підприємців, господарників, котрі свою діяльність прагнуть вибудувати на науковій основі. Неспроста про зазначене видання і про всю діяльність його автора академік НАН України, доктор економічних наук, профессор М. І. Долішній написав: «Мацола Василь Іванович належить до тієї категорії практиків-науковців, які тривалий період працюють у сфері туризму, віддаючи свої зусилля, знання, досвід розвитку цієї галузі на Україні. Будучи керівником однієї з найбільших туристичних фірм України – туристичного комплексу Закарпаття і одночасно президентом Західно-української туристичної асоціації, він немало зробив для того, щоб західно-український край став одним із важливих центрів не лише на Україні, а й у Східній та Центральній Європі».

Це – авторитетна оцінка, високе визнання, підтвердженням яких є обрання у 2015 році академіком – засновником Академії туризму України, присудження йому Міжнародною Кадровою Академією у 1999 році вченого ступеня доктора філософії в економічних науках. Того ж року його обрано членом-кореспондентом Міжнародної Кадрової Академії. А через рік рішенням Вченої Ради Міжрегіональної Академії управління персоналом Василю Мацолі присвоєно почесне звання – профессор економіки. У 2012 році захистив докторську дисертацію, отримавши звання доктора економічних наук, а в 2015 році обраний академіком Міжнародної академії богословських наук.

Такий перелік здобутків і визнань – це своєрідний підсумок наполегливої праці, водночас це могутня платформа від якої починається новий етап його життя і діяльності. На цей раз, як науковця, який має що сказати молодому поколінню, знає, як це зробити і підтверджує сказане конкретними прикладами із свого особистого досвіду, який суттєво збагатила багаторічна громадська робота. Як уже було сказано Василь Іванович – депутат чотирьох скликань Ужгородської міської ради, депутат обласної ради ІІІ скликання, в якій очолював депутатську комісію з питань розвитку туризму і рекреації. З 1985 по 1993 рік він – голова Закарпатського відділення Української спілки дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами. Як член Національної Спілки журналістів України, активно співпрацює із обласними і всеукраїнськими засобами масової інформації, спілкується із письменниками, художниками, громадсько-культурними діячами.

Чимало часу й енергії віддає Василь Іванович патріотичному вихованню молодого покоління, збереженню традицій українського державотворення, вшануванню пам’яті героїв, які віддали життя за нашу незалежну Українську державу. Саме за таку громадянську позицію і громадську роботу він, обраний понад 10 років тому і понині діючий Отаман Ужгородсько-Мукачівської паланки Генерал-полковник МГО «Козацтво Запорізьке» В. Мацола нагороджений орденом «Покрова» ІІ ступеня. Ця відзнака є важливим доповненням до отриманих раніше високих урядових нагород – медалі «Ветеран праці» (1984 рік), «За трудову доблесть» (1986 рік), Почесна Грамота Верховної Ради України, відзнаки Закарпатської обласної ради і облдержадміністрації «За розвиток регіону».

Кожен день розписаний не те, що погодинно, а похвилинно. Адже він не на словах, а на ділі має повне право сказати молодим – бережіть кожну хвилину, мудро використовуйте дарований вам Всевишнім скарб – молодість, зрілість.

Тож логічним продовженням його трудової діяльності є його робота у вищих навчальних закладах. Тут він, як і дотепер – на бистрині життя, у вирі подій, серед молоді – майбутнього нашої держави.

З 2004 по 2006 рік Василь Іванович працював на посаді профессора кафедри економіки, менеджменту і маркетингу Ужгородського Національного університету. Коли ж постало питання щодо створення кафедри туризму географічного факультету цього ж вузу, її першим завідувачем було обрано саме його.

Мають за честь працювати пліч-о-пліч і спілкуватися із Василем Мацолою – академіком, професором, відомим керівником і визнаним на міжнародному рівні фахівцем-практиком у галузі туризму, рекреації, міжнародних відносин – і науковці, професорсько-викладацький склад, студенти Карпатського університету імені Августина Волошина. У цьому вищому навчальному закладі він кілька років поспіль очолював кафедру економіки, був деканом, проректором з міжнародних відносин. І по теперішній час він професор кафедри фінансів та економіки Карпатського університету імені Августина Волошина.

Василь Іванович щиро тішиться, що набуті ним знання, досвід є кому передати, що життєва дорога нашої молоді спрямована до світлих вершин, до знань, які здобуваються тільки наполегливою самовідданою працею. І справді, для людини немає більшого щастя, аніж відчувати, бачити, що її труди і дні продовжуються у часі, слові і житті нових поколінь.

***

Василь Іванович Мацола: "Коли за кордоном бачив людей щасливих, заможних, задоволених теперішнім і впевнених в майбутньому, позбавлених усіляких комплексів, які заважають спокійно, упевнено, послідовно йти до своєї мети, мріяв і думав про те, щоб і мої краяни, всі наші співвітчизники були такими. Не колись, не в далекому ефемерному майбутньому, а вже у найближчі роки, щоб моє покоління змогло побачити вже нинішню молодь саме такою".

Такі люди,  як Василь Мацола, належать до когорти будівничих, котрі щоденною працею з року в рік, із десятиліття в десятиліття, не чекаючи на сприятливі умови й обставини, чиюсь прихильність, сумлінно виконують визначене Всевишнім призначення на життєвій ниві. Це чудовий приклад для нинішнього і грядущих поколінь молоді.

                                                                                              + ВІКТОР Бедь,
                                         єпископ Мукачівський і Карпатський УАПЦ,
       ректор Карпатського університету імені Августина Волошина,
                       президент Міжнародної академії богословських наук,
                                                                                   професор, академік
                  

Василь ГУСТІ,

голова Закарпатської обласної організації НСП України,

заслужений працівник культури України

hhgКаУ реклама 16

Публікації

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Super User - avatar Super User|Hits:162

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

31 березня 2015|Super User - avatar Super User|Hits:4819

30 березня 2015 року виповнилось 150 років з дня смерті великого будителя карпатоукраїнців (карпаторуських, ру...

Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

25 березня 2015|Super User - avatar Super User|Hits:4858

Завдячуючи чужинським політичним та церковним центрам, Україна і українці умисно були втягнуті у вікове церков...

Ідеї Шевченка про Бога і націю

Ідеї Шевченка про Бога і націю

28 лютого 2013|Super User - avatar Super User|Hits:5016

Майже тридцять п'ять років панування Москви на Україні виховали багато духовних яничар і між наддніпрянцями, і...