ТОП новини

В КаУ та УУБА провели конференцію з питань розвитку України в контексті 100-річчя відновлення державної незалежності та утвердження Автокефалії Української Церкви

 DSC0065З 8 по 9 листопада 2018 року, на базі Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богословської академії в м. Ужгороді, було проведено XІІ міжнародну науково-практичну конференцію: «Державницька та церковна модель розвитку сучасної України в контексті 100-річчя відновлення державної незалежності (1918 – 2018) та відродження і утвердження Автокефалії Української Церкви (1918 – 2018): виклики та перспективи».

В Карпатській єпархії УАПЦ молитовно вшанували світлу пам’ять українського патріота та письменника Іваном Котляревським до 180-х роковин з дня його упокоєння

56456410 листопада 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив вечірню заупокійну літію  за українським патріотом, культурним і громадським діячем, педагогом, письменником, поетом, драматургом та першим класиком нової української літератури Іваном Петровичем Котляревським (29.08. (09.09.) 1769, Полтава, Україна під окупацією Російської імперії – 29.09. (10.11.) 1838, Полтава, Україна під окупацією Російської імперії) до 180-х роковин з дня його упокоєння.

80-річчя проголошення автономії Карпатської України

golovna32165432111 жовтня виповнюється 80 років від проголошення автономії нашого краю у складі першої Чехословацької республіки. Уперше за багато століть закарпатські українці набули власної державності – наразі у формі автономії. Але, щоб увійти до цього здобутку довелося чекати і боротися довгі два десятиліття. Власне, усе міжвоєнне двадцятиліття на Закарпатті було для місцевих українських сил суцільною боротьбою за автономію як за перший етап утвердження української державності.


Початок боротьби за автономію
Про якусь українську автономію у складі колишнього Угорського королівства не доводилося навіть мріяти. Тільки після краху Австро-Угорської монархії і перетворення Угорщини на республіку там приймається Закон № 10 “Про автономію руської нації, проживаючої в Угорщині” (у літературі цей закон відомий під назвою “Закон про Руську Крайну”), ухвалений урядом 21 грудня 1918 р. і опублікований 25 грудня 1918 р. За ним Закрпаття під назвою Руської країни отримує автономію, проте вона так і лишається лише на папері. Між тим по всьому краєві виникають народні ради як зародки місцевого самоврядування і опора майбутньої державної автономії. 
Першу Руську народну раду організовано 8 листопада 1918 р. на зборах жителів с. Стара Любовня на Пряшівщинві. Услід за нею подібні виникають у Пряшеві, Ужгороді, Сваляві, Мараморош-Сиготі, Хусті, Ясині. А 21 січня 1919 р. силами цих рад скликається Хустський з’їзд, який часто називають Хустським Всенародним конгресом (у роботі цього з’їзду взяло участь понад 1500 делегатів з 175 населених пунктів краю). Резолюція, прийнята на цьому конгресі, визнавала недійсним Закон № 10 від 21 грудня 1918 р. та існування Руської Крайни під протекторатом Угорщини, проголошу¬вала возз’єднання Закарпаття (у складі Західноукраїнської Народної Республіки) з Українською Народною Республікою, акцентували на правовій основі цього. А незадовго до того у східній частині Закарпаття, у невеликому гірському с. Ясіні, виникла нова держава Гуцульська Республіка. (08.01.1918).
Тим часом в Угорщині проголошено комуністично-радянську владу. Постанова її Революційної урядової ради 2 квітня 1919 р. поділяла Закарпаття на 30 округів і чотири жупи. Щоб надати демократичності формам правління, передбачалося проведення на Закарпатті (7–14 квітня 1919 р.) перевиборів до місцевих рад. Для цього у кожному населеному пункті створювалися виборчі комісії, головою яких спеціальним рішенням міністерства внутрішніх справ призначався так званий політичний повірений. Він стежив за тим, щоби обиралися лише потрібні владі особи. Зробити це було нескладно, тим паче, що при необхідності вибори, які передбачали закриту процедуру голосування, нерідко проводилися відкритим голосуванням. Із поваленням радянської державності в Угорщині і окупації краю чеськими і румунськими військами в Ужгороді 8 травня 1919 р. створено Центральну руську народну раду, за що висловилося 1200 делегатів з Пряшева, Ужгорода, Хуста. Саме ця рада в умовах міжнародного тиску, погоджується із тим, аби край на правах широкої автономії для українців (Русинів) увійшов до Чехословаччини. Прийняття такого рішення було вимушеним і в умовах фактичної окупації Закарпаття Чеховлосвацькими і Румінськими військами иа ігнорування західноєвропейських держав політичним волевиявленням українців (русинів) нашого краю про бажання бути у воз'єднанні із Україною.
І справді, 10 вересня 1919 р. згідно з Сен-Жерменським мирним договором з Австрією, припинила своє існування колишня Австро-Угорська монархія; згідно зі статтями 10–13 цього договору Чехословаччина зобов’язувалася «встановити територію русинів на південь від Карпат у кордонах, визначених головними союзниками і дружніми державами, як автономну одиницю в рамках Чехословацької держави, із найвищим ступенем самоуправи, який тільки можливий при збереженні єдності Чехословацької держави» (опубліковано в офіційному зводі законів під № 508 від 31 грудня 1921). Т.Масарик висловився про Закарпаття: «причини сьогоднішніх відносин необхідно шукати в попередньому режимі.…Першим нашим обов’язком є підняти народ до рівня парламентаризму… Підкарпатська Русь потребує трьох основних реформ: відкриття шкіл, заснування закладів охорони здоров’я і земельної реформи». 10 листопада призначено Автономну Директорію Підкарпатської Русі під головуванням Г.Жатковича.
Та попри обіцянки 29 лютого 1920 р. прийнято Чехословацьку Конституцію та її складову частину – Закон про мову № 122, але ці документи не містили жожної згадки про автономію нашого краю. На знак протесту проти цього 17 березня 1921 р. перший губернатор Підкарпатської Русі Григорій Жаткович подав у відставку; Керiвництво перейшло до чеха Егренфельда. 16 січня 1922 р. прем’єр-міністр Чехословаччини Е.Бенеш на засіданні комісії з конституційного права відзначив: «Тут йдеться не про федерацію у Чехословацькій Республіці, а про автономію: в питаннях освіти і культури в загальнодержавних рамках… Населення політично незріле, 70% не вміє читати/писати; Національні та релігійні відносини дуже складні.…».
При цьому слід зазначити що твердження Е. Бенеша про те, що 70% українців (русинів) нашого краю не вміє читати і писати не відповідало дійсності. І використовувалося виключно для політичних спекуляцій в питанні щодо затримки із надання автономії. 
Тому під час парламентських виборів 1924, 1925, 1929 і 1935 р. вимога автономії краю звучала практично в усіх партій і кандидатів, що балотувалися на Закарпаття. Не менш активно підіймали це питання уже обрані депутати. Так, 10 червня 1926 р. усі депутати парламенту від Підкарпатської Русі (Закарпаття) зробили спільну заяву проти реорганізації території краю в наджупу, оскільки вважали це новою, черговою відстрочкою надання краю автономії. 14 липня 1927 р. у Чехословацькій республіці прийнято Закон № 125 «Про адміністративну реформу» (вступив у дію 1 липня 1928 р.); Підкарпатська Русь стає краєм з адміністративно-територіальним устроєм подібно до інших країв (провінцій) Республіки, але без автономії.
Перелом у боротьбі
Тільки 9 березня 1937 р. керiвництво Народних Рад Пiдкарпатської Русі (української і русофільської) вислало до чеського прем`єра М.Годжi делегацiю в складi М.Бращайка, А.Бродiя, Й.Камiнського, яка передала тому меморандум з вимогою автономiї краю. М. Годжа повiдомив, що уряд готує два законопроекти по впровадженню першого етапу автономiї для українців (русинів) Закарпаття. При цьому було звернено увагу на те, що у випадку, якщо ради представляють iнтереси чужої держави, автономiю буде скасовано. 26 червня 1937 р. прийнято закон ЧСР № 172, який регулювував повноваження губернатора Підкарпатської Русі. Коментуючи його, 28 жовтня Е.Бенеш заявив: «Закон про самоврядування Підкарпатської Русі у своїй першій фазі вступив у силу вже у ці дні. Наступні кроки, які будуть зроблені в недалекому майбутньому, визначать подальший розвиток цієї території серед особливих умов… Уряд нашої держави свідомий своїх зобов’язань та своєї сили і буде відстоювати свої еволюційні методи».
Боротьба за автономію набирала все більшого розмаху. 19 квiтня 1938 р. закрпастький тижневик "Свобода" чiтко стає на позиції захисту українських національних прав та інтересів i вiдповiдає газетi пiдкарпатських соцiал-демократiв "Вперед": "Так, iнтернацiональнi панове, ми будемо войовничим органом всiх нас об’єднуючого здорового українського нацiоналiзму". 22 i 29 травня по всьому краю проходять мунiципальнi (сiльськi) вибори. У бiльшостi сiл перемагають старости-українцi. 
29 травня 1938 р. в Ужгородi, у Народному Домi "Просвiти" вiдбулося засiдання Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради з нагоди 20-рiччя ЧСР. Головний доповiдач С. Клочурак пiдкрес¬лив, що українцi стоять на сторожi цiлостi республiки, але домагаються реалiзацiї своїх прав на автономiю. Водночас прийнято резолюцiю, в якiй констатовано, що закон Чехосло¬ваччини № 172/37 про перший етап автономiї Пiдкарпатської Русi не втiлено у життя, хоч минуло вже 11 мiсяцiв вiд його прийняття.
30-31 травня 1938 р. відбувається спільне засідання лідерів Першої Руської (Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая. З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін. Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій. На зібраннях проголошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами. Цей чисто тактичний маневр Першої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь нашого краю. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословаччини вимоги широкої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін. Це супроводжувалося жвавим акціями по містах і селах усього краю. Відповідна активність тривала до самого отримання автономії.
15 червня 1938 р. ужгородський тижневик "Нова Свобода" у найпершому своєму числi опублiковано програмну статтю С. Клочурака "Перед но¬вим iсторичним завданням", в якiй заявлено, що перший щоден¬ник в iсторiї українцiв Закарпаття буде твердо й непохитно стояти в оборонi прав свого народу, боротися за автономiю Закарпаття в рамках демократичної Чехословаччини. Газета захищатиме державний суверенiтет ЧСР, але й криткуватиме її уряд за помилки, допущенi в нацiональнiй та соцiальнiй полiтицi. 
16 червня 1938 р. у 61 населеному пунктi Пiдкарпатської Русi вiдбулися чергові місцеві вибори, на яких знов перемогли українські кандидати від Першої ЦР(У)НР. 17 червня відбулося Пластове свято у Хустi з кiлькаденним таборуванням у Буштинi. 26 червня прогримів Просвiтянський з’їзд у Перечинi. А 29 червня "Нова Свобода" опублiкувала статтю І. Рогача: "На Пiдкарпаттi (Закарпатській авт.) вже був здiйснений єдиний український фронт, на З’їздi "Просвiти" 17 жовтня 1937 року. Тепер, у вирiшальнiм моментi всього українського народу, українцi повиннi створити єдиний український фронт, щоб раз назавжди забезпечити українську полiтичну гегемонiю в нашiй країнi". Пiд "нашою країною" тут малася на увазi розшматована Україна. Символiчно, що публiкацiя вийшла рiвно за шiсть рокiв до возз’єднання Закарпаття з великою Україною. 
6 серпня 1938 р. подібний Просвiтянський з’їзд пройшов у Великiй Копанi. Головним промовцем був Ю. Ревай. Виступили також С. Росоха, І. Рогач, М. Вайда, М. Мельник та iншi. С. Росоха заявив: "Тип старого русина–раба перетворюється в новий тип свiдомого русина-українця, свiдомого своєї національної єдностi i сили. Русин мусить навчитися бачити, хотiти, жити й думати!" 20 серпня просвiтянський з’їзд відбувся і у с. Невицьке. Головував Іван Росул, помагав Юрко Попович. Було висвячено український прапор. Учасникам манiфестацiї роздавалася випущена ОУН медаль з написом: "Царице Україно, з’єднай i визволь нас". Це призвело до арешту І. Рогача, С. Сабола та iнших. 28 серпня у Мукачевi на Чернечiй горi пройшла багатотисячна конфесiйна i нацiональна манiфестацiя на честь Успiння Богородицi. 
4 вересня 1938 р. зібрався Конгрес Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради. До Ужгорода прибуло 1100 делегатiв. Голова Ради А. Волошин сказав: "До полiтичної боротьби маємо iти органiзованим фронтом. Наша програма ясна i чесна. Нiкому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашiй країнi запанували правда, право й справедливiсть! Хочемо, щоб перестала бiологiчна полiтика нищення всього, що є наше, українське". Ю. Ревай вказав на загрозу, яка нависла над українцями Закарпаття i гостро критикував шкiльнi порядки пiд чехословацькою адмiнiстрацiєю. С.Клочурак, поставивши запитання "Як нам поступати", вiдповiв на нього: "Інтерес народу понад усе!" С. Росоха стверджував, що "українське питання на Закарпаттi є частиною загальноукраїнського питання. Не вiримо далi в жоднi обiцянки!" Конгрес прийняв резолюцiю, щоб уряд Чехословацької республіки на вимогу населення Пiдкарпатської Русi заявив гострий протест проти утиску 7 мiльйонiв українцiв у Польщi. 
І. Рогач пiдкреслив об’єднання всiх українських полiтичних сил. Молодi учасники конгресу започаткували перший загiн Української Народної Оборони, який очолили Василь Івановчик, Іван Рогач, Степан Росоха. Військовий штаб очолили полковники Аркас, Стефанов і сотник Клименко. Упродовж місяця було створено штаби УНО по всій территорії Карпатської України.
7 вересня, середа до Праги вiдбула делегацiя Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради (A. Волошин, Ю. Ревай, С. Клочурак, Д. Попович, М. Попович, С. Росоха, В. Приймак, Ю. Гуснай, В. Свереняк, І. Чобан). На аудiєнцiї у прем’єра ЧСР Мiлана Годжi делегація рiшуче ставить вимогу автономiї.
В Ужгороді відбулися установчі збори організації молодих українців “Українська Національна Оборона”, яка співпрацюватиме зі всіма українськими організаціями, що не йдуть в розріз з українським національним ідеалом, і під час виборів до сойму чи парламенту підпиратиме акцію Першої Української Центральної Народної Ради, яка стоятиме виключно на українському грунті.

9 вересня 1938 р. українська делегація повернулася з Праги без конкрет¬ної вiдповiдi. Центральна рада видала комунiкат, в якому вiдзначала необхiднiсть подальших переговорiв. 14 вересня крайова конференція Першої ЦУН Ради в Ужгороді приймає постанову не вести подальших переговорів і не висилати більше делегацій до Праги доки центральна влада не запропонує конкретний проект закону про введення автономії Підкарпатської Русі в життя. Після цього міністр Задіна виголосив прокламацію уряду Чехословацької республіки, в якій празький уряд обіцяє провести вибори до сойму автономної Підкарпатської Русі.
Прагнення закарпатських українців підтримали і загальноукраїнські сили. 16 вересня 1938 р. Провiд Організації Українських Націоналістів розповсюдив заяву: "Українське Закарпаття в цiй хвилi захищає iдею незалежної Української Закарпатської держави, яка з хвилинного вибуху повстання на всiх українських землях проти всiх окупантiв України стихiйно об’єднається в одну державу всiх українцiв!" У Вiднi заходами штабу ОУН для закарпатських справ розпочало роботу українське радiомовлення.
Натомість в Ужгороді 17 вересня 1938 р. остаточно сформовано провiд Української Народної Оборони: голова – С. Росоха, заступник – І. Рогач, секретар – В. Деха, оргреферент – В. Івановчик, скарбничий – А. Гелетка. Арешт І. Рогача, переховування С. Росохи у Мукачевi. Чеськi властi заборонили проведення зборiв i засiдань, посилили цензуру.
21 вересня 1938 р. вперше в Підкарпатської Русі представники обох політичних орієнтацій (української і русофільскої) підписали спільну декларацію, яку представники Пiдкарпатської Русi в чехословацькому парламентi (депутати Павло Коссей, Андрiй Бродiй, Юлiан Ревай, Петро Жидовський, Степан Фенцик, сенатори Едуард Бачинський, Юлiй Фелдешiй) вручили уряду Чехословацької республіки та дипломатичним представникам західних держав у Празі.. У цьому документі були вимоги персональних змін на керівних посадах у краї, представництва українців (русинів) у центральному уряді в Празі, приєднання Пряшівщини та надання допомоги населенню верховини: "Ми, представники руського народу, усвiдомлюючи свою вiдповiдальнiсть перед iсторiєю нашого народу i бажаючи забезпечи-ти його свободу та краще майбутнє i саме його iснування на його нацiональнiй територiї, заявляємо, що наш народ нiколи не вiдмовлявся вiд свого права на самовизна¬чення i вiд права управляти сам собою, i що ми вимагаємо в даний час здiйснення цього права в нинiшнiй доленосний час, коли вирiшується не тiльки доля Чехословацької респуб¬лiки, але i доля нашого руського народу". 
Переддень автономії
24 вересня 1938 р. до Праги знову виїхала делегацiя карпатських полiтикiв на чолi з губернатором К.Грабарем. А молодий радикал Ю. Химинець виїхав до Вiдня, де невдовзi створив Закордонну делегацiю Карпатської України. У Львовi того дня відбулася манiфестацiя студентiв на пiдтримку українцiв Закарпаття. Проте справа зрушилася з місця тільки після 29–30 вересня, коли Мюнхенська конференцiя поклалапочаток розчленування Чеховлоаччини. На жаль, тільки після цього ослабла Пранга повертається обличчям до національних вимог Закарпаття. Тим більше, що ці процеси підстьобнула 6 жовтня 1938 р. нарада лiдерiв полiтичних партiй Словаччини у м. Жилин. Гостями наради були А. Бродiй, А. Волошин, Е. Бачинський, Ю. Ревай i С. Фенцик, якi погодилися з iдеєю претворення Чехословацької республіки на федерацiю. Представники Словаччини i Підкарпатської Русі вiдкинули пропонованi Прагою компромiси i поставили вимоги полiтичної автономiї для обох земель. Словацька Народна партія А.Глинки проголосила автономію Словаччини.
7 жовтня 1938 р. відбулась нарада вже в Ужгородi. Прийнято постанову, що членами автономного уряду можуть бути лише депутати чехословацького парламенту від українців. 8 жовтня в Ужгородi, у будинку крайового уряду, прождовжилася спiльна нарада представникiв обох Народних Рад (української та русофілів) у присутностi депутатiв i сенаторiв вiд Пiдкарпаття. Українську Раду представляли А. Волошин, С. Клочурак i Д. Нiмчук, русофiлiв – Й. Камiнський, В. Гомiчков, М. Демко. Утворено спільну Народну Раду Підкарпатської Русі. Одностайно схвалено склад майбутнього автономного уряду – А. Бродiй, Е. Бачинський, І. П’єщак, А. Волошин, Ю. Ревай, С. Фенцик. Утворено єдину Народну Раду Пiдкарпатської Русi, яка першим меморандумом оголосила себе "єдиним законним представником всiх руських земель" ( в тому числi i Пряшiвщини). 9 жовтня 1938 р. в Ужгородi о 17-й год. А. Бродiй заявив з балкона будинку крайового уряду, що обидвi Народнi ради погодилися створити спiльний уряд на чолi з ним, i проголосив автономiю Пiдкар¬патської Русi. Пiсля нього виступив Ю. Ревай. Демонстрацiя в Ужгородi. Весь день велися телефоннi переговори з офiцiйною Прагою. До Праги на переговори вiдбули Ю. Ревай i Е. Бачинський. 
У Відні закордонна делегацiя Карпатської України направила телеграму до урядiв Англiї, Францiї, Нiмеччини, Італiїi Чехословаччини: "Празький уряд i далi нехтує вияв волi українського населення до самовизначення. Тим часом польська i угорська влади мають намiр анексувати країну угорським вiйськом. Це викликає в українського населення великий неспокiй i небезпеку кривавого повстання. Висловлюючи протест проти кожного наступу угорського вiйська, просимо через вислання мiжнародних вiддiлiв уможливити українському населенню Пiдкарпаття (Закарпатська-авт.) вiльний вияв його волi". У Нью–Йорку вiдбулося вiче емiгрантiв з Пiдкарпатської Русi. Головний промовець о. О. Невицький закликав: "Виконаймо обов’язок супроти свого народу i своєї землi. Не розбиваймося на рiзнi партiї i групи, але вступаймо всi до одного єдино-нацiонального табору, пiд один провiд". Вiче вислало телеграми до урядiв США, Англiї, Нiмеччини, Італiїi Францiї за пiдписом голови вiча Андрiя Кiстя i секретаря Юрiя Габовди з вимогами автономії. У м. Фiладельфiя вiдбулося вiче українцiв США, створено Комiтет оборони Закарпаття (пiзнiше – Комiтет оборони Карпатської України), започатковано збiр коштiв. Невдовзi комiтет органiзував вiча у Нью–Йорку, Детройтi, Клiвлендi, Янгстоунi, Чикаго, Рочестерi, Ньюарку. 
Проголошення автномії 
Увечерi 9 жовтня 1938 р. празьке радiо повiдомило, що уряд Чехословацької республіки погодився на федерацiю трьох народiв. 10 жовтня у Празi тривали переговори мiж центральним урядом i карпатоукраїнськими представниками – Ю. Реваєм i Е. Бачинським. 
11 жовтня делегацiя Української Ради вимагає вiд пiдкарпатського вiце-губернатора Мезника, щоб той передав Празi її вимоги про затвердження автономного уряду для краю. Водночас Рада вислала до Праги телеграму своїм представникам: "Українська Народна Рада домагається негайного iменування пiд¬карпатської влади. В противнiм разi вертайте додому! Прези¬дiя чекає вашої вiдповiдi до 14 години". Нарешті о 20–й годинi Рада мiнiстрiв Чехословацької республіки призначила Раду мiнiстрiв Пiдкарпатської Русi. Автономія стає реальним фактом. Посади полілися так: прем'єр–мiнiстр i мiнiстр шкiльництва – А. Бродiй (вiн же – мiнiстр федерального уряду у справах Пiдкарпатської Русi), мiнiстр внутрiшнiх справ – Е. Бачинський, мiнiстр комунiкацiй – Ю. Ревай, мiнiстр–уповноважений для переговорiв зi словацьким урядом у справах кордону – С. Фенцик, статс–секретар з питань охорони здоров’я i соцiального забезпечення – А. Волошин, статс–секретар з питань юстицiї– І. П'єщак. 
12 жовтня пiдкарпатськi мiнiстри у Празi склали присягу. А. Бродiй, Ю. Ревай, А. Волошин та І. П'єщак зізьралися до Ужгорода. Е. Бачинський з Праги поїхав до Комарно на чехословацько-угорськi переговори. С. Фенцик вiдправився до Пряшева – теж для вирiшення територiальних питань. О 15–й годинi в Ужгородi почався десятитисячний мiтинг зустрiчi автономного уряду. На площi Корятовича збудовано широку трибуну, пiднято сотню українських синьо–жовтих i кiлька росiйських триколiрних прапорiв. О 17.30 приземляється лiтак з мiнiстрами. "Над нами загучали мотори лiтакiв, згадував В. Ґренджа–Донський, – один великий, тримоторний, зелений, в ньому летять нашi мiнiстри, а в супроводi три малi вiйськовi aероплани. Почулося на площi "Слава!", лiтаки закружляли над мiстом, над самою площею i подалися в напрямку аеропорту". Мiтинг почергово вели народовець В. Ґренджа–Донський i москвофiл Чепинець. Виступили А. Бродiй, Ю. Ревай, А. Волошин. Пiсля мiтингу вiдбулася демонстрацiя до будинку "Просвiти". 
13 жовтня по всій Підкарпатській Русі пройшли молодіжні демонстрації, на яких молодь скандувала: «Підкарпаття не дамо! Свою волю не дамо! Рідну землю нi полякам, нi мадярам не дамо! Не дамо!». На чолі усіх виступів ішли члени «Січі» и «Пласту». 
Перші кроки автономії 
15 жовтня 1938 р. відбулося перше засiдання автономного уряду. Розподiлено функцiональнi обов'язки мiж мiнiстрами, прийнято рiшення про офiцiйний часопис "Урядовий вiсник". Засновано пiдкарпатськi дирекцiї залiзницi i пошти. Видано розпорядження про змiни у податкових книгах та про врегулювання продажу дров з державних лiсiв. Дiм "Просвiта" в Ужгородi перетворився на постiйно дiючий полiтичний штаб. З числа 70 студентiв пiд керiвництвом С. Клочурака i С. Росохи органiзовано цiлодобове чергування бiля телефону, радiоприймача, а також кур’єрська служба. У Львовi демонстрацiя солiдарностi із Закарпатською Ук¬раїною переросла у зiткнення з полiцiєю. У наступнi днi по¬дiбнi виступи вiдбуваються в iнших галицьких мiстах i се¬лах. 
16 жовтня В.Гренджа-Донський занотував: “У найбільшім ужгородськім залі кінотеатру “Уранія” відбулися великі демонстративні збори Української Народної Ради. Збори вирішили “післати телеграми амбасадорам чотирьох великих держав у Празі з нашим проголошенням, що ми хочемо жити в федеративній державі чехів, словаків і українців. Ми протестуємо проти всякого порушення наших границь, які загарантували 28 держав, між іншим і ті чотири великі держави, що тепер рішатимуть про нашу долю. Наші господарські і комунікаційні інтереси вимагають цілість нашої країни... Зі всіх сіл Підкарпаття подібні телеграми мають піти на адресу амбасадорів тих держав, щоб вони бачили, що цілий народ противиться всякому нарушенні границь... Наприкінці відспівано український гімн, і з тим народ, вище тисячі душ, розійшовся”. Тоді же у 23 селах Ужгородського округу створено українськi комiтети. 
18 жовтня відбулося друге засiдання автономного уряду Пiдкарпатської Русi. Заслухано звiт С. Фенцика про переговори зі словаками, затверджено комiсiю для подальших переговорiв. Затверджено звiт Ю. Ревая про його переговори з мiнiстром закордонних справ Чехословацької республіки Ф. Хвальковским. Вирiшено найближчим часом видати розпорядження про заборону вивозу з Пiдкарпатської Русi державного i приватного майна. Заслухано А. Волошина про органiзацiю центру соцiального забезпечення. Прийнято рiшення про лiквiдацiю чеських шкiл у тих населених пунктах, де не було передбаченої законом кiлькостi чеських дiтей шкiльного вiку.
21 жовтня прийнято Манiфест Першої Української (Руської) Центральної Народної Ради з 20 пунктами щодо розбудови української державностi на Пiдкарпаттi. Серед них – розбудова промисловості, земельна реформа, усунення всіх урядовців, які прогрішились проти народу, запровадження як державної української мови, заснування свого університету та інших “високих шкіл”.
22 і 23 жовтня пройшло третє i останнє засiдання уряду, очолюваного А. Бродiєм. Розглянуто полiтичну ситуацiю в краї i навколо нього. Е. Бачинський проiнформував про результати переговорiв у Нiмеччинi про кордони мiж Чехословацької республіки (зокрема, Словаччиною i Пiдкарпатською Руссю) i Угорщиною. Вирiшено послати до Будапешта Е. Бачинського i С. Фенцика. Уряд Пiдкарпатської Русi звернувся через пресу до армiї з закликом зберiгати спокiй. 
Проте автономний премєжр А.Бродій облудно вів курс на повернення краю до склоаду Угорщини. 25 жовтня Обговорення федеральним урядом Чехословацької республіки за участю автономних урядiв Словаччини i Пiдкарпаття чехословацько-угорського територiального конфлiкту. Бiльшiсть присутнiх висловилася за нiмецько–iталiйський арбiтраж i проти плебiсциту. Мiнiстр юстицiї Чехословаччини подав головi парламентської комісії прохання про позбавлення А. Бродiя депутатської недоторканностi. 26 жовтня відбувся арешт А. Бродiя у Празi за звинуваченням у державнiй зрадi на користь Угорщини.
В Ужгородi нарада Першої Руської (Української) Центральної Народної Ради. Прийнято рiшення: "Не противитися вiдданню мадярської етнографiчної територiї Мадярщинi, але рiшуче протестувати проти плебiсциту". О 16. 40 А. Волошин у примiщеннi канцелярiї мiнiстра внутрiшнiх справ Пiдкарпатської Русi Е. Бачинського по телефону склав українською мовою присягу голови Ради мiнiс¬трiв Пiдкарпатської Русi, яку у Празi прийняв прем'єр Я. Сирови. Свiдками церемонiї були дивiзiйний генерал Ігор Сватек i вiце¬-губернатор краю О. Бескид. Тепер автономна Рада мiнiстрiв складалася з А. Волошина, Ю. Ревая i Е. Бачинского. С. Фенцик виїхав до Угорщини. 
О 17–й годинi в Ужгородi відбулася демонстрацiя вiд Дому "Просвiти" до крайового уряду. "До примiщення влади схо¬диться кiлькатисячна маса українцiв, щоб привiтати українського прем`єра. Пiд бурхливi оплески i оклики: "Слава батьковi Волошиновi! Слава Українi!" прем`єр Волошин вiдпо¬вiдає на привiти i коротко з`ясовує програму влади. Вiд На¬родної Ради вiтає i говорить Федiр Ревай. Кiлькатисячна ма¬са манiфестантiв формується у безконечний похiд... Непере¬можною лавою похiд суне повз польський консулят. Чути гро¬мовi крики: "Ганьба окупантам! Слава Українi! Ні – полякам, нi – мадярам! Закарпаття не дамо! Україна для українцiв! Смерть зрадникам!" (С. Росоха). 
З нагоди призначення Августина Волошина прем’єр-міністром автономного уряду пресовий бюлетень (ч.20) подав його біографію – він за останні 20 років “провів дуже тяжку боротьбу з насаджуваним русофільством, мадяронством і взагалі з тими перешкодами, які клав старий режим... У кожну працю він вкладав себе цілого... Нарід карпатоукраїнський і взагалі весь нарід український його шанує і любить”.
"Нова Свобода" 27 жовтня опублiкувала звернення Української Ради "До всiх українцiв по цiлому свiту!" 28 жовтня Шкiльний реферат Крайового уряду перетворено на Мiнiстерство шкiльництва i народної освiти, очолене Августином Штефаном. 29 жовтня Президія уряду Підкарпатської Русі провела зміни в уряді щодо розподілу функцій між його дванадцятьма ресортами (управліннями).
Рішенням автономного Уряду А. Волошина Підкарпатську Русь було переіменовано в Карпатську Україну.
Проте у зв’язку з територіальними претензіями гортіївської Угорщини відбувається Віденський арбітраж 2 листопада 1938 р., на якому від Карпатської України (Закарпаття) відірвано Ужгород, Мукачвео і Берегово з прилеглими селами та родючими землями. Автономний уряд Карпатської України на чолі з А.Волошином переїхав до Хуста, де бере більш рішучий курс на українське національне державотворення. Наступні чотири з половиною місяці розбудови автономії, а відтак і проголошення незалежності стали звитяжною епопеєю національно-державного відродження нашого краю.

Сергій Федака.

100-річчя проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та національне самовизначення українців Закарпаття в 1918 - 1919 рр.

44693927 517637478662780 2294995133004775424 nВ жовтні – листопаді 1918 року процеси розпаду Австро-Угорської імперії перейшли в завершальну фазу. Поряд із іншими поневоленими імперією народами, питання про своє національне самовизначення та відновлення своєї української державності підняли і українці (русини) Галичини, Закарпаття і Буковини.


18 жовтня 1918 року в приміщенні Народного Дому у Львові було зібрано українські представницькі збори, (Українську Національну Раду), в якій взяло участь приблизно 500 осіб.
До її складу входили всі українські депутати обох австрійських палат (Палати послів і Палати Панів), крайових сеймів Галичини й Буковини, представники єпископату, по три представники українських партій з цих земель; крім того, кооптовано видатніших непартійних фахівців, представників молоді, проведено вибір від повітів та міст і дано місце представництву національних меншостей, які цим правом не скористалися. Усього Рада мала 150 членів (планувалось: всього — 226, з них (пропорційно до відсотку від загальної кількості громадян) українці — 160, поляки — 33, євреї — 27, німці — 6).
19 жовтня 1918 року було проголошено Прокламацію Української Національної Ради, у якій йшлося про утворення Української держави на українських етнічних землях у складі Австро-Угорщини, необхідність підготовки Конституції, у якій визнавалось за національними меншинами, які мали обрати до УНР своїх представників, право на національно-культурну автономію. Передбачалось, що до складу Західноукраїнської Народної Республіки мала б увійти також "українська полоса північно-східної Угорщини" – історичної території Закарпаття.
13 листопада 1918 року Українська Народна Рада затвердила конституційні основи новоствореної держави – "Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії", у якому, зокрема, йшлося про належність до Західноукраїнської Народної Республіки українських частин колишніх угорських комітатів Закарпаття: Спіш, Шаріш, Земплин, Унґ, Берег, Угоча та Мараморош. 
І хоча ще 9 жовтня 1918 року, (в умовах іще існування Австро-Угорської імперії), після віча в Ужгороді було створено Руську (Українську) Народну Раду, яка поставила питання про автономію для русинів Угорської Русі, та вже 8 листопада на вічі у Старій Любовні (Пряшівщина) та Ясіня (Мараморощина) українці нашого краю вимагали виходу зі складу Королівства Угорщини та об’єднання нашого краю з Україною. Свої претензії на частину земель Закарпаття висловило і Королівство Угорщини, а після 28 жовтня 1918 року – і новопроголошена Чехословацька Республіка.
8 листопада 1918 року на загальнонародних зборах в Ясиня було проголошено з’єднання з Україною та створення власного органу влади – Української Народної Ради, яку очолив Степан Клочурак.
За входження Закарпаття до складу України також висловились народні збори та створені Руські (Українські) Народні Ради в Хусті – 10.11.1918 р., Бардієві – 17.11.1918 р., Свиднику – 29.11.1918 р., Стропковому – 30.11.1918 р., Лаборці – 02.12.1918 р., Сваляві - 08.12.1918 р., Сиготі – 18.12.1918 р., Ясіня – 08.01.1919 р. та Хусті – 22.01.1919 р.
У цей же час, як згадував громадсько-політичний діяч Карпатської України Августин Штефан (1893–1986): «Мадярофільський адвокат – Іван Гощук скликав на день 18 грудня 1918 збори гуцулів до Сигота, щоби проголосити вірність Мадярщині. Однак гуцули не дали йому докінчити промови, стягли його з трибуни і поставили рахівського адвоката д-ра Михайла Бращайка на голову зборів. Збори проголосили з'єднання Закарпаття з Україною і вибрали Марамороську Руську (Українську) Народну Раду, яка присягла на синьо-жовтий прапор і заявила, що буде завжди боронити права українського народу.
До складу Марамороської Руської (Української) Ради було обрано: адвоката, доктора права Михайла Бращайка (голова), адвоката із Рахова, доктора права Августина Штефана (заступник голови), професора гімназії з Сигота о. Андрія Медведського та з Ясіня – Василя Климпуша (писарі), адвоката, доктора права – Юлія Бращайка (касир), з Ясіня – Стефана Клочурака, з Сигота – Антона Грабара та Івана Гощука, з Вільхівців - Михайла Андрашка, з Ремет - о. Петра Долиная, з Рахова – Стефана Тівадара, Євгена Пуза та з Ізи – Василя Кеменя.
Створена у Сиготі Руська (Українська) Народна Рада розпочала підготовку до скликання на 21 січня 1919 року загального конгресу "всіх русинів» Угорської Русі у Хусті для ухвалення всенародного рішення про входження Закарпаття до складу єдиної Соборної Держави України.
Та міжнародна ситуація не сприяла тому, щоб питання національного самовизначення українців (русинів) Закарпаття та входження краю до складу України були вирішені позитивно. Західноєвропейські держави, діючи в інтересах Королівства Румунії, Польської Республіки та Чехословацької Республіки, вирішили інакше розпорядитись долею нашого краю та більше ніж 500 000-тисячним українським населенням тогочасного Закарпаття. Тож за таких умов українці тогочасного Закарпаття не мали ні достатніх міжнародно-дипломатичних важелів, ні могутньої армії, ні міжнародної підтримки для захисту своїх національних прав, а Західноукраїнська Народна Республіка та Українська Народна Республіка на той час були ослаблені в наслідок чужинської військової агресії із Заходу та Сходу.
У січні 1919 року, за згоди та підтримки Західноєвропейських держав, Закарпаття було окуповано військами Королівства Румунії та Чехословацької Республіки та за умовами Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року передано до складу новопроголошеної Чехословацької Республіки на правах широкої адміністративно-територіальної автономії та частково (частини Мараморощини із Сиготом) до складу Королівства Румунії (теж з правами автономії для українців в складі Румунії). Однак питання автономії для українців у складі Чехословацької Республіки не вирішувалось упродовж 19 років, а коли було вирішене, то це вже було запізно для захисту національних прав від агресії Королівства Угорщини в 1938/1939 – 1944 рр., а в складі Румінії питання української автономії не було вирішено взагалі.

Віктор Бедь,
голова Закарпатського обласного товариства
борців за незалежність України в ХХ столітті

Конференція в УжНУ обговорила актуальні питання створення першої Чехословацької Республіки та національного самовизначення українців Карпатської України (1918 – 1939)

DSC 135118 жовтня 2018 року в Ужгородському національному університеті, за участі українських, словацьких та чеських науковців, представників дипломатичного корпусу Словаччини та Чехії, громадських організацій та засобів масової інформації було проведено пленарне засідання міжнародна наукової конференція «Утворення першої Чехословацької Республіки та її вплив на долю народів Центрально-Східної Європи», приурочене до 100-річчя проголошення першої Чехословацької Республіки.


Організаторами наукового заходу виступили факультет історії та міжнародних відносин Ужгородського національного університету, центр історичних студій з богемістики та словакістики УжНУ, Генеральне консульство Словацької Республіки та Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові.
З вітальним словом до учасників звернулася проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних відносин, доктор політичних наук УжНУ, професор Мирослава Лендьел, яка наголосила: «1918 рік був важливий для долі всієї Європи, зокрема, для центрально-європейського регіону, адже саме тут після завершення Першої світової війни була переформатована карта Європи, створено національні держави, у тому числі й Чехословаччину, яка вплинула на розвиток нашого регіону. Для Закарпаття це була школа демократії, повноцінного громадянського суспільства, ці роки були значимими з точки зору розвитку культури».
Генеральний консул Словацької Республіки в Ужгороді Мірослав Мойжіта, вітаючи учасників конференції, зазначив: «Я дуже ціную те, що ваша інтелектуальна еліта, історики дуже пильно досліджують час першої Чехословацької Республіки. Та доба мала як позитивний досвід, так і такий, який має бути уроком для наступників. Упевнений, що вивчення історії доби 20-30-х років минулого століття може нам всім допомогти у вирішенні багатьох сучасних питань та викликів. Тому бажаю учасникам конференції багато добрих, слушних думок та ідей».
Пленарне засідання конференції розпочалася із виступу декана факультету історії та міжнародних відносин, доктора історичних наук, професора УжНУ Івана Вовканича, який проаналізував процес створення першої Чехословацької Республіки у 1918 році в контексті тогочасних міжнародних відносин та діяльності політичних діячів, передусім-першого чехословацького президента Томаша Гарика Масарика.
Участь у конференції взяли і науковці Карпатського університету імені Августина Волошина, зокрема, з доповіддю на тему «Питання національного самовизначення українців Карпатської України в контексті державного будівництва Чехословацької Республіки (1918 – 1939)» виступив єпископ Віктор Бедь, доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор.
У своєму виступі Віктор Бедь звернув увагу на те, що «…створення першої Чехословацької Республіки було важливим кроком у вирішені питання національного самовизначення і державного будівництва для чехів та словаків у період після Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії, але поряд із цим, за участі Західноєвропейських держав, найперше країн Антанти, і інтересах Польської Республіки, Королівства Румунії та новопроголошеної Чехословацької Республіки в 20-х – 30-х роках минулого століття було проігноровано і порушено міжнародне право на національне самовизначення та входження до складу єдиної Соборної Держави України українців Західноукраїнської Народної Республіки (Галичини, Закарпаття та Буковини), проголошеної 19 жовтня 1918 року, яка (згідно Акту Злуки від 22 січня 1919 року) об’єдинилися із Українською Народною Республікою.
Приєднання історичної території Закарпаття (на підставі рішення Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року), до складу Чехословацької Республіки відбулось всупереч політичної волі на національне самовизначення українців нашого краю та бажання жити у своїй єдиній Соборній Державі Україні, яке було неодноразова і масово проголошено в жовтні 1918 – січні 1919 рр. (зокрема, Стара Любовна – 08.11.1918 р., Ясіня – 08.11.1918 р., Хуст – 10.11.1918 р., Бардієво – 17.11.1918 р., Свидник – 29.11.1918 р., Стропкове – 30.11.1918 р., Лаборці – 02.12.1918 р., Свалява - 08.12.1918 р., Сигот – 18.12.1918 р., Ясіня – 08.01.1919 р., Хуст – 22.01.1919 р.) та в умовах міжнародного тиску західноєвропейських держав, а також фактичної окупації тогочасного Закарпаття, заселеноого споконвічно українцями (русинами в термінології Австро-Угорської імперії) військами Чехословацької Республіки та Королівства Румунії.
Не зважаючи на те, що Чехословацька Республіка, згідно умов міжнародного договору, була зобов’язана невідкладно надати широку адміністративно-територіальну автономію для українців Закарпаття (29.01.1920 – 25.10.1938 рр. під назвою Підкарпатська Русь, 26.10.1938 – 28.10.1944 рр. – Карпатська Україна), її політичне керівництво, парламент, уряд, президенти Томаш Масарик (на посаді: 1918 – 1935 рр.) та Едгар Бенеш (на посаді: 1935 - 1939) безпідставно не вирішували дане питання впродовж понад 19 років. 
Рішення про реалізацію свого міжнародного права на адміністративно-територіальну автономію в складі Чехословацької Республіки українці Карпатської України отримали від політичної влади Праги тільки в перших числах жовтня 1938 року і то під фактичним і несприятливим міжнародним тиском. Що в умовах назрівання Другої світової війни та наявної загрози втрати державної незалежності самої Чехословацької Республіки, для українців нашого краю було дуже і дуже запізно та призвело до цілого ряду негативних наслідків.
А саме:
1. У період з 1919 по 1938 рр. українці Закарпаття під політичною владою Чехословацькою Республіки, фактично не допускались до перших керівних посад у владі краю.
2. За результатами Мюнхенської угоди від 30 вересня 1938 року та Першого Віденського арбітражу від 02 листопада 1938 року, Карпатська Україна втратила свої південні родючі землі та міста Ужгород, Мукачево, Берегово, Севлюш, які були передані Королівству Угорщини та нею анексовані (окуповані) 02 листопада 1938 року, оскільки не змогла виступити суб’єктом міжнародного права.
3. Ненадання Чехословацькою Республікою автономії Карпатській Україні впродовж 1919 – 1938 рр. позбавило українців нашого краю (в умовах майбутньої військової агресії Королівства Угорщини в березні 1939 – жовтні 1944 рр.) належним чином сформувати і мати власні боєздатні воєнізовані підрозділи та поліцію для відбиття окупації, а також виступати повноправним суб’єктом міжнародного права по захисту своїх національних прав.
4. На період розпаду Чехословацької Республіки 14 березня (проголошення незалежності Словаччини) та 15 березня 1939 року (проголошення німецького протекторату в Чехії) Карпатська Україна опинилась один на один із військовим агресором – профашистським режимом Королівства Угорщини та зазнала поразки в цьому окупаційному протистоянні, не зважаючи на проголошення своєї державної незалежності Соймом краю 15 березня 19139 року в м. Хусті за наслідками мадярської окупації Карпатської України в 1938/1939 – 1944 рр. понад 200 000 наших співвітчизників, мешканців Закарпаття, були піддані політичним репресіям, а біля 150 000 із них – були убитими, закатованими та знищеними в концтаборах. Серед них-українці, євреї, роми.
5. В умовах поетапної анексії, а відтак і відкритої військової агресії Королівства Угорщини проти Карпатської України в 1938/1939 - 1944 рр., Чехословацька Республіка (1918 – 1939) та її окремі державні утворення, (Чехія (1939 – 1944) та Словакія (1939 – 1944)), не змогли дієво та належним чином захистити національні права українців Карпатської України та її територіальну цілісність.
6. Окрім того, в наслідок невдалої зовнішньої і внутрішньої політики Чехословацької Республіки в 1918 – 1938 рр., яка не завжди враховувала та захищали політичні права української нації Карпатської України, українцями нашого краю було втрачено за ці роки і, як наслідок, в повоєнні роки Другої світової війни, значні території історичних земель Закарпаття разом із українським населенням, а саме: в районі Мараморош-Сиготу (наразі належить Румунії), в районі Пряшева, Шаріша, Земпліна (наразі належить Словаччині), в районі Спіша (наразі належать Словаччині та частково Польщі) та Абауй-Торна (наразі належить Словаччині та частково Угорщині).
Одночасно із цим слід зазначити, що після важких умов перебування нашого краю під владою Королівства Угорщини в 1867 – 1918 рр., (як суб’єкта Австро-Угорської імперії_, та вияву тоталітаризму з боку угорської політичної влади по відношенню до українців (русинів) Закарпаття протягом зазначеного історичного періоду, входження Карпатської України (Підкарпатської Русі) до складу Чехословацької Республіки в 1919 – 1939 рр. виявилось більш сприятливим для захисту національних прав українців та демократичнішим щодо забезпечення конституційних прав та свобод людини, що сприяло піднесенню та розвитку усіх галузей політичного, суспільного та економічного життя в нашому краї.
Тож слід пам’ятати, що тільки національно і духовно об’єднана українська нація в рамках своєї єдиної Соборної Держави України, яка має багату власну багатотисячолітню історію національного, державного, культурного і церковного будівництва, може належним чином гарантувати і захистити нас, українців, у власних правах на гідне і безпечне життя, міжнародні та конституційні права людини і громадянина, а також міжнародне право на власне національне самовизначення, утвердження своєї Держави України та Української Церкви.» - наголосив доповідач.
У ході конференції, після заслуховування доповідей, відбулась плідна наукова дискусія.
Міжнародна наукова конференція пройшла на високому науковому рівні та за результатами її роботи планується видання наукового збірника.

Прес-служба КаУ

 


Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ єпископ Віктор відслужив літію за митрополитом Полікарпом Сікорським, Першоієрархом УАПЦ в Діаспорі до 65-х роковин його упокоєння

788789799022 жовтня 2018 року, Преосвященніший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив ранкову заупокійну літію за Високопреосвященнішим Полікарпом Сікорським (20 червня (02 липня) 1875, с. Зеленьки Київської губернії, Україна під окупацією Російської імперії  – 22.10.1953, Ольне-су-Буа біля Парижа, Франція) митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви, адміністратором УАПЦ в Україні (24.12.1941 – 1945), Першоієрархом УАПЦ в Діаспорі (1945 – 1953) до 65-х роковин з дня його упокоєння.

Єпископ Мукачівський і Карпатський УАПЦ єпископ Віктор відслужив літію за українським патріотом та науковцем Михайлом Тиводаром до перших роковин з дня його упокоєння

546655545420 жовтня 2018 року, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, голова Закарпатського обласного товариства борців за незалежність України в ХХ столітті, в архієрейській резиденції в м. Ужгороді, відслужив вечірню заупокійну літію за українським патріотом, громадським і культурним діячем, борцем за національну і державну незалежність України кінця 80-х – початку 90-х рр. минулого століття, депутатом Закарпатської обласної ради народних депутатів і головаою її депутатської групи «Демократична платформа» (1990 - 1994), одинм із співорганізаторів Закарпатського обласного товариства української мови імені Тараса Шевченка та Закарпатської крайової організації Народного Руху України, заступником голови Закарпатської крайової організації НРУ з питань роботи в радах народних депутатів (1991 – 1992), вченим, педагогом вищої школи, доктором історичних наук, професором Михайлом Петровичем Тиводаром (07.02.1936, с. Бедевля, Північний Мараморош, Підкарпатська Русь (Закарпаття) під анексією Чехословацької Республіки – 20.10.2017, м. Ужгород, Закарпатська область, Україна) до перших роковин з дня його упокоєння.

Керуючий Карпатською єпархією УАПЦ єпископ Віктор (Бедь) зустрівся із керівництвом ГУ НПУ в Закарпатській області на їх запрошення

DSC 139819 жовтня 2018 року, на запрошення керівництва Головного управління національної поліції в Закарпатській області, Преосвященнійший Віктор (Бедь), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви у супроводі канцлера Консисторії єпархії протоієрея Сергія Урсти, прийняв участь у спільній зустрічі представників закарпатських єпархій УАПЦ, УПЦ КП та УПЦ МП з керівництвом Головного управління Національної поліції України в Закарпатський області на їх запрошення.

«Величний Подвиг в Ім’я Людства – Поза Часом. Пам’ять У Серцях Поколінь – Незгасна» - під такою назвою в КаУ ім. А.Волошина та УУБА провели науково-публіцистичні читання

DSC 144619 жовтня у великій актовій залі Карпатського університету імені Августина Волошина та Ужгородської української богословської академії провели науково-публіцистичні читання на тему «Величний Подвиг в Ім’я Людства – Поза Часом. Пам’ять У Серцях Поколінь – Незгасна», які були присв'ячені до свят Покрови Пресвятої Богородиці, Дня українського козацтва, Дня Української Повстанської Армії, історичної пам’яті Революції Гідності та загиблих українських воїнів у зоні АТО та зоні проведення операції об'єднаних сил (ООС) та Дня захисника України.


Із вступним словом до доповідачів та гостей звернувся Преосвященнійший Віктор (Бедь),єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина,доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік.

Відтак виступили:

                 Майя Артьомова –доктор філософських наук, професор, академік,директор НДІ філософії, богослов’ята аналітики Карпатського університету імені Августина Волошина, учений секретар Міжнародної академії богослвоських наук;

Василь Біксей–магістр богослов'я, старший викладач КаУ та УУБА, голова відділумісіонерства та паломництва Карпатської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви;

Аделіна Артьомова, Юліана Гриб, Денис Пренко, Марія Ватраль, Володимир Гарус–студенти 4-го курсугуманітарно- економічного факультету КаУ;

Христина Лужицька, Владислав Бурмін, Сергій Турянин – студенти 3-го курсу Ужгородського гуманітарно-економічного коледжу КаУ;

Марія Гололінка, Раїса Найденко, Дарина Стромленко, Кіра Фречка, Віктор Пастеляк, Тетяна Кучерява, Ярослав Полянський – студенти 2-го курсу Ужгородського гуманітарно-економічного коледжу КаУ.

               Тнофіл Алб, Анастасія Гриб, Гутник Євгенія, Владислав Бровдій, Марина Лендєл, Яна Лизогуб, Володимир Дідик –студенти 1-го курсугуманітарно- економічного факультету КаУ.

Для учасників наукових чинать Юліана Грип виконала пісня «Моїй Україні»(музика, слова Олени Мельник ).

До присутніх також звернулись Андрій Мазур, офіцер запасу Збройних Сил України, ветерана АТО, учасника бойових дій на Сході України у складі 128 окремої гірсько-піхотної бригади, голови Громадської організації «Хто, якщо не ми!» та інші.

Прес-служба КаУ та УУБА

 


Програма проведення науково-публіцистичних читань «ВЕЛИЧНИЙ ПОДВИГ В ІМ’Я ЛЮДСТВА – ПОЗА ЧАСОМ. ПАМ’ЯТЬ У СЕРЦЯХ ПОКОЛІНЬ – НЕЗГАСНА»

Програма проведення науково-публіцистичних читань

«ВЕЛИЧНИЙ ПОДВИГ В ІМ’Я ЛЮДСТВА – ПОЗА ЧАСОМ. ПАМ’ЯТЬ У СЕРЦЯХ ПОКОЛІНЬ – НЕЗГАСНА»Programanchit


присвячених відзначенню:

– Покрови Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії; …»

– Дня захисника України;

–   Дня Українського козацтва;

– 100-річчя п відновлення державної незалежності України та відродження і утвердження Автокефалії Української

     Помісної Церкви (1918 -2018 рр.);

– Дня створення Української повстанської армії (УПА, 1942);

– Історичної пам’яті Революції Гідності, загиблих у зоні АТО.

Дата і місце проведення: 19 жовтня 2018 р.: м.Ужгород, вул. Гойди, 4

09.30.–11. 30. (велика актова зала КаУ, УБА)

Науково-публіцистичні читання

«ВЕЛИЧНИЙ ПОДВИГ В ІМ’Я ЛЮДСТВА – ПОЗА ЧАСОМ. ПАМ’ЯТЬ У СЕРЦЯХ ПОКОЛІНЬ – НЕЗГАСНА»

          11.00. – 11.15 – ВСТУПНЕ СЛОВО

                  Преосвященнійший Віктор (Бедь Віктор Васильович), єпископ Мукачівський і Карпатський, керуючий Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина та Української богословської, президент МАБН, голова Комісії з духовності, освіти та катехизації УАПЦ, доктор богословських наук, доктор юридичних наук, професор, академік.

           11.15. –11.25. – Україна – країна нескорених.

                  Артьомова Майя Георгіївна – доктор філософських наук, професор, академік МАБН, директор НДІ філософії, богослов’ята аналітики КаУ, учений секретар МАБН

11.25.– 12.30. – Історичний хроноскоп наукових досліджень

«ЗІШЛИ, БОЖЕ, УКРАЇНІ І ЩАСТЯ І ДОЛЮ!»

                 СТОРІНКА 1. Золоте сяйво Покрови Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії – Богородичне свято, свято покровительства України, воїнства українського.

                  БІКСЕЙ Василь Васильович – магістр богослов'я, викладач Української богословської академії Карпатського університету імені Августина Волошина, аспірант Української богословської академії, голова відділу місіонерства та паломництва, читець, старший іподиякон керуючого Карпатською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, старший паламарь кафедрального храму на честь апостола українського Андрія Первозванного Карпатської єпархії УАПЦ , Артьомова Аделіна, Гриб Юліана , Пренко Денис – студенти 4-го курсу гуманітарно- економічного факультету КаУ.

                              СТОРІНКА 2. Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність!

               Ватраль Марія, Гарус Володимир, Пренко Денис – студенти 4-го курсу, Алб Теофіл,Гриб Анастасія, Гутник Євгенія– студенти 1-го курсу гуманітарно- економічного факультету, Лужицька Христина, Бурмін Владислав,Турянин Сергій – студенти 3-го курсу гуманітарно-економічного коледжу КаУ.

                            Пісня «Моїй Україні» (музика, слова Олени Мельник ), виконує ГРИБ Юліана–студентка 4-го курсу гуманітарно- економічного факультету, методист кафедр богослов’я, філософії та гуманітарних наук КаУ.

                                             СТОРІНКА 3. Сила нескорених. Герої не вмирають…

                 Гриб Юліана –студентка 4-го курсу, Бровдій Владислав, Гриб Анастасія, Лендєл Марина, Лизогуб Яна, Дідик Володимир– студенти 1-го курсу гуманітарно- економічного факультету, Гололінка Марія, Найденко Раїса, Стромленко Дарина, Фречка Кіра, Пастеляк Віктор, Кучерява Тетяна, Полянський Ярослав– студенти                2-го курсу гуманітарно-економічного коледжу КаУ.

                            ВИСТУП МАЗУРА Андрія Ігоровича–ветерана АТО, учасника бойових дій на Сході України у складі 128 окремої гірсько-піхотної бригади, офіцера запасу, голови Громадської організації «Хто, якщо не ми!» учасників бойових дій на Сході України, викладача, начальника служби безпеки КаУ.

   12.30. –12.35. Підведення підсумків.

Прес-служба КаУ та УУБА

hhgКаУ реклама 16

Публікації

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

До 3-х роковин упокоєння Блаженійшого Митрополита Володимира (Сабодана). З архіву єпископа Віктора (Бедь)

17 липня 2017|Super User - avatar Super User|Hits:754

Інтерв'ю від 03 липня 2014 року, за два дні до упокоєння Блаженнійшого Володимира (Сабодана), Митрополита Київ...

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

Олександр Духнович – великий борець за національну свободу та ідентифікацію карпатоукраїнців (карпаторуських) на Закарпатті в ХІХ ст.

31 березня 2015|Super User - avatar Super User|Hits:5799

30 березня 2015 року виповнилось 150 років з дня смерті великого будителя карпатоукраїнців (карпаторуських, ру...

Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

Роздуми: до якої церкви повинні належати українці в Україні…

25 березня 2015|Super User - avatar Super User|Hits:5761

Завдячуючи чужинським політичним та церковним центрам, Україна і українці умисно були втягнуті у вікове церков...

Ідеї Шевченка про Бога і націю

Ідеї Шевченка про Бога і націю

28 лютого 2013|Super User - avatar Super User|Hits:5914

Майже тридцять п'ять років панування Москви на Україні виховали багато духовних яничар і між наддніпрянцями, і...