«Академічний рейтинг університетів» – ярмарок марнославства?

волшебные страны нашего мира

113510072020Рано чи пізно рейтингове закулісся стає явним.

Кожен рейтинг, що показує чиюсь успішність, передбачає виконавців і видатки. Є суб’єктивним відображенням дійсного стану, щоби психологічно впливати на пересічну спільноту з прагматичною метою. Не виняток чотирнадцятий рейтинг закладів вищої освіти «Топ-200 Україна 2020», представлений як академічний та як незалежне оцінювання.
А чи справді академічний та незалежний? Можна йому довіряти?
На жаль, академічність не обґрунтовано і не пояснено. За великим рахунком ідеться про приватний рейтинг однієї особи, що оголошують в акурат під літню вступну кампанію. Його презентує громадська організація «Центр міжнародних проектів «Євроосвіта», а її керівником і кінцевим бенефіціарним власником є Олеся Линовицька. Крім неї там, як зазначено на офіційному сайті, лиш один працівник – менеджер технічної підтримки.
Як самотужки з року в рік вдається викладати громіздкі пазли непростого рейтингу? Не через те, що ця громадська організація пов’язана з Приватним акціонерним товариством «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій» не тільки однією фактичною адресою? Як видно з електронних декларацій, бенефіціар упродовж років отримує заробітну плату за сумісництвом у вказаному підприємстві, де за основним місцем працює її чоловік.
Дехто з ентузіазмом порівнює зауважений рейтинг із його виданням 2019 року. Одначе вони разюче відрізняються.
«Топ-200 Україна 2019» формально склали за чотирма оцінками: якості науково-педагогічного потенціалу, якості навчання, міжнародного визнання, інтегрального показника діяльності, що відбито в рейтинговій таблиці. А «Топ-200 Україна 2020» – за десятьма, що нагадують радше некоректну еклектичну суміш п’ятьох рейтингів, баз даних, пошукових систем (QS World University Rankings; Scopus; Webometrics; UniRank; Google Scholar Citations) і п’ятьох довільних показників: участь у програмах «Erasmus+», результати студентських олімпіад і наукових конкурсів, стипендії президента й уряду для молодих вчених, патенти, заяви абітурієнтів і середній конкурсний бал.
Зовні все «запаковано» складними формульними розрахунками під міжнародним покровом. Однак наскільки вихідні дані достовірні, перевірені, не накручені в ручному режимі, що, приміром, доволі характерно для непретензійного пошуковика цитувань Google Scholar Citations? Чому цитованість наукових праць у «Топ-200 Україна 2020» порахували двічі, адже ж її відображає QS World University Rankings?
«Топ-200 Україна 2020» уникає оцінок якості освіти, освітніх послуг, освітніх програм, освітнього процесу, управління закладом вищої освіти, підмінивши вторинним і непереконливим – олімпіадами, стипендіями, заявами. Причому президентські та урядові стипендії взяли до уваги, а однотипні парламентські (Верховної Ради) випустили.
Невідь-чому в коктейль «Топ-200 Україна 2020» додали UniRank, що взагалі є неакадемічним рейтингом. Навіщо тоді його доточили до академічного, яким називається «Топ-200 Україна 2020»?
Чи не в тому сенсі, як Словник української мови подає слово «академічний» в переносному значенні – «який не має практичного значення, відірваний від життя»?
Отож виходить, що за рік одні й ті самі заклади вищої освіти зробили гігантські стрибки знизу вверх і навпаки.
У «Топ-200 Україна 2020», приміром, Запорізький національний університет посів 22 місце, покращивши показники порівняно з минулим роком аж на 55 позицій! Вразив лідерський поступ Київського університету імені Бориса Грінченка, що перемістився з 81 на 39 позицію, тобто на 42 позиції за рік. Таких прикладів чимало не тільки вверх, але і вниз.
Як їх раціонально пояснити? Можливо тим, що громадська «Євроосвіта» пов’язана з приватним «Науково-дослідним інститутом прикладних інформаційних технологій»? Коли вдатися до послуг державної установи «Відкриті публічні фінанси» (spending.gov.ua), то відкриємо вельми промовисті моменти, принаймні для обговорення на рівні випадкових збігів.
Прикметно, що згаданій приватній структурі переважно за послуги інформаційного супроводження в 2019 році Запорізький національний університет заплатив близько 166 тис. грн, а Київський університет імені Бориса Грінченка – близько 80 тис. грн.
Натомість Чернігівський національний технологічний університет, який до 25 червня 2020 року очолював нинішній виконувач обов’язків міністра освіти і науки України Сергій Шкарлет, у стосунках із «Науково-дослідним інститутом прикладних інформаційних технологій» виявився ощадливішим. Заплатив лише 21 тис. грн (за підключення, використання, підтримку комп’ютерних програм). Чернігівський національний технологічний університет цьогоріч у «Топ-200» – 60-й. А був же 59-м.
Інший приклад – закарпатський. Мукачівський державний університет перерахував тому акціонерному товариству в 2019 році майже 20 тис. грн за послуги і вдовільнився 157-м у рейтингу «Топ-200 Україна 2020», а Ужгородський національний університет – понад 150 тис. грн і розмістився 11-м, перестрибнувши за рік 24 сходинки. А якщо б не поскупився тисяч на триста-чотириста?
Перше місце в Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», що 2019 року перерахував «Науково-дослідному інституту прикладних інформаційних технологій» найбільше – майже 683 тис. грн (за технічну пiдтримку комп’ютерних програм, студентські квитки). Минулоріч цей заклад був другим, а нині потіснив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, що, як не дивно, не мав трансакцій з вказаним приватним товариством. Та куди ж подіти Київський національний університет імені Тараса Шевченка, коли на третій сходинці Сумський державний університет, об’єктивно менш потужний?
Впадає в око, що коли бенефіціар «Євроосвіта» працювала проректоркою з міжнародних зв’язків і науково-педагогічної роботи Національного медичного університету імені Олександра Богомольця, то він у рейтингу стабільно тримався 7-м. Проректорство закінчилося. Тепер цей заклад – аж 33-й… Прикрий збіг обставин?
Рано чи пізно рейтингове закулісся стає явним. Проте аж ніяк не повернеш часу, сил і коштів, надаремне витрачених на ярмарку марнославства, яким прикриваються при потребі, коли нічим. 

Джерело: glavcom.ua

Страны старого света